Коперніканський переворот | Архів для рецензія | Сторінка 3

рецензія

Учасник гурту “Танок на майдані Конго” представив публіці свою першу книжку. Її не встигли побачити близькі люди Фоззі – Пелих та сестра Тетяна. Однак автор вірить, що виправдав їхні сподівання.

Книжки, написані відомими людьми з шоу-бізнесу, займають окрему нішу книговидання. У світовій практиці, напевно, немає такого публічного діяча, який би не працював над мемуарами чи збіркою казок для дітей. Серед зіркових авторів – Віл Сміт (Just the Two of Us), Джон Траволта (Propeller One-Way Coach),  Мадонна (English Roses). Прикметно, що подібні видання незалежно від статусу автора підлягають об’єктивному рецензуванню у таких виданнях, як Time, The New York Times чи Guardian. Останнім прикладом зіркового бестселера можуть слугувати книжки Барака ОбамиDreams from My Father та Change We Can Believe In. Втім, навіть згадування самим Обамою про ту чи іншу книжку підвищує її продажі на 40%, як це сталося з романом Джозефа О’Ніла Netherland, котрий розійшовся накладом 95 тисяч примірників.

Продовжити читати…

З середини квітня у кінопрокаті – друга частина стрічки «Залюднений острів. Сутичка». За словами продюсера Олександра Роднянського, знімальна команда в нинішніх економічних умовах не сподівається на фінансовий успіх картини. Однак пропонує глядачам скласти власне враження про стрічку.
Якщо перший фільм був вдалим, то навіщо наголошувати на тому, що другий фільм – інший? В цьому полягає маркетингова інтрига “Залюдненого острова”.

Друга частина Залюдненого острова під назвою Сутичка вийшла на екрани України 23 квітня. За перші вихідні у Росії фільм зібрав 3 млн. 880 тисяч доларів. Показники першого уїк-енду, за якими прийнято прогнозувати касовий успіх фільму у світі, свідчать про непросту ситуацію довкола екранізації роману братів Стругацьких.

Продовжити читати…

Колишній киянин, нині голлівудський режисер Вадим Перельман представив у Києві свою нову картину «Життя перед її очима»

Як не намагалися деякі представники української преси випросити у режисера стандартний комплімент на адресу Києва, Вадим Перельман залишився коректним і чесним: “Я вже не українець, але і не американець, бо маю канадське громадянство. Напевно, я все-таки режисер світу”. За словами Перельмана, йому довелося побувати в Києві разів зо п’ять з часу своєї еміграції у 1977 році. “Хоча сьогодні це зовсім інша країна і політично, і економічно, особливо тепер, – мені завжди приємно возз’єднатися  і отримати контакт з людьми, яких я тут залишив”, – говорить він.

Продовжити читати…

Героїня повісті “Післявчора” належить до молодого покоління, яке прагне жити комфортно і мобільно, але ностальгує за старими добрими часами паперової пошти та некорисливої дружби.

В нотації до книжки Післявчора Ірина Цілик стверджує, що після п’ятирічного рекламного досвіду вона перебуває “у стані переорієнтації на кіно як спосіб професійного самовираження”. У зв’язку з цим хочеться поставити питання авторці: чим відрізнятиметься її режисерська робота від літературних спроб, а літературні тексти – від справжнього життя Ірини Цілик?

Продовжити читати…

В рамках днів британського кіно глядачі можуть побачити картину режисера Бейлі Волша “Спогади невдахи” з Деніелом Крейгом у головній ролі

Деніел Крейг може когось не влаштовувати в ролі Бонда, але костюми на ньому сидять бездоганно. А без одягу цей сорокарічний актор – достойний суперник юних моделей з глянцевих журналів. Британець зізнається, що гарний торс завжди допомагав йому в кар`єрі. Так у 1998 році Крейг знявся у біографічній драмі Любов – це диявол, у якій йому випало грати роль коханця  Френсіса Бекона, художника з дивовижною творчою долею.  Фільм сповнений гомосексуальних сцен, де Крейг гасить об тіло коханця цигарки, шмагає його паском, красується голяка в різних ракурсах. У короткометражній стрічці Відданий зіркам циклу Ten minutes older герой Крейга – капітан космічного корабля, ефектно приймає душ у присутності жінки-андроїда. Що й казати про обидві серії бондіани за його участі, де треноване тіло актора задіяне на всі сто відсотків.

Продовжити читати…

З 27 листопада в український прокат виходить стрічка австрійського режисера Ульріха Зайдля Імпорт-Експорт, одну з головних ролей у якій виконала українка

Інколи навіть цікаві стрічки не хочеться рекомендувати для перегляду – “дуже гарний фільм” може виявитися лише твоєю власною вимріяною знахідкою, яка не вразить друзів ні гумором, ні загальною концепцією автора. Картину австрійського режисера Ульріха Зайдля Імпорт-Експорт варто подивитися кожному. З 27 листопада компанія Артхаустрафік покаже фільм у широкому прокаті.

Якщо глядач не вловить краси паралельних сюжетів, геометричної довершеності кадрів, іронії в сценах, то нехай хоч побачить трішки злякане і дуже наївне обличчя юної проститутки, приниженої і беззахисної. Нехай зблизька роздивиться гетто циган у словацькому Кошице, де діти розсипаються по вулиці, мов круглі кольорові жуйки з машини заїжджих австрійців. Ужгородський ресторан, коломийський вокзал з мішками цибулі, готель із телевізором у шафі – усе має певний витверезливий ефект. Для нас деякі картинки українського життя затерлися, стали непомітними. Зайдль знає, як повернути їм художню несподіваність. Кілька років тому в Україні запустили соціальну рекламу “Не дивися на роботу за кордоном крізь рожеві окуляри”. Кінематографічні окуляри Зайдля покажуть вам не лише правду життя, а й дуже специфічну красу.

Продовжити читати…

У російському видавництві “Ад Марґінем” вийшла третя перекладена книжка швейцарського письменника Крістіана Крахта, ідеолога німецької поп-літератури, журналіста-міжнародника

Ви все ще вважаєте, що причина світових криз і воєн – боротьба за нафту? Залиште ці  розмови для консьєржки, а міф про чорну кров землі – режисерам, адже нафта ідеально виглядає на виснажених обличчях, трагічно вкриває плівкою крила птахів і пекельно красиво вибухає в кадрі. Кожна порядна людина з параноїдальними нахилами знає, що долями країн і континентів править світова закуліса. Якщо ви хочете дізнатися про її справжні мотиви, мусите довіритися Крістіану Крахту. Він швидко і популярно пояснить на пальцях основи світобудови. Десь у ящику з подвійним дном йому асистуватиме Інго Нірманн, видобуваючи потрібні дати, імена і посилання. А правда, за версією обох письменників, виявляється не такою ефектною, як нафта. Історію людства пишуть корови й армія пенсіонерів, що відригують і випуркують газ CH4 – метан.

Продовжити читати…

В український прокат вийшла стрічка “Макс Пейн”, знята за мотивами популярної комп’ютерної гри

Розробники комп’ютерних ігор дуже любили кіно, тому вирішили створити стрілялку Макс Пейн, яка б нагадувала фільм. Продюсери дуже любили комп’ютерні ігри, тому вирішили зі стрілялки, яка нагадує фільм, зробити фільм, який нагадує комп’ютерну гру. Трохи ідіотично звучить? Виглядає приблизно так само. Здається, що зовсім скоро публіка потихеньку звикне до кіно, знятого за мотивами розкладу руху автобусів, фіскальних чеків і телефонних довідників. Впевнена, що знайдуться неординарні автори, які зроблять із цього щось цікаве. Як полюбляють говорити американці, це був би challenge. А от Джону Муру, режисеру і продюсеру Макса Пейна, не було резону напружуватися, позаяк у фільмів-стрілялок вже існує аудиторія, яку не потрібно формувати, завойовувати чи щось їй пояснювати.

Продовжити читати…

Фільм Фатіха Акіна По той бік раю, показаний в рамках тижнів німецької культури в Україні, продовжує улюблену режисерську тему – пошуки національної і культурної ідентичності молодих європейців

Фрау Сюзанна сидить на кухні, драглює вишні, руки у неї загрозливо червоні від соку. Вона стримано запитує: «Може, у Євросоюзі вам нарешті стане краще?» На що юна терористка з Туреччини Айтен вигукує «Fuck European Union!»  Для  Айтен члени європейського союзу – колишні загарбники,  історичні вороги, які можуть сприймати Туреччину лише як колонію.

Фільм Фатіха Акіна По той бік раю анонсували ще минулого року у зв’язку з нагородою за кращий сценарій на Каннському кінофестивалі. У вітчизняних кінотеатрах глядачі мають змогу подивитися стрічку завдяки тижням німецької культури в Україні. Картина отримала відзнаку європейського парламенту, який навіть заснував спеціальну премію Lux Prize для фільмів, що висвітлюють тему європейської інтеграції. Подумалося: невже Фатіх Акін дозволив собі зняти таку прямолінійну кон’юнктуру?

Продовжити читати…

Здається, кожна нова публікація творів Тетяни Малярчук відбувається так, ніби вона дарує людям кошенят — із вимушеної необхідності їх віддати, бо тексти ростуть і дряпають серце письменниці. Вона робить це обережно, попередньо дізнавшись про можливого власника головне.

В останній книжці «Як я стала святою» Тетяна Малярчук і далі дотримується оповідної «дієтичності»: в її текстах немає складнопідрядності, орнаментальності, синонімічних рядів, а коли й трапляється, то із суто функціональною метою (на відміну від багатьох зразків постмодерної прози, в якій синонімічні сполучення створюються автором задля іронічного ефекту або для зміни внутрішнього темпу тексту).

Продовжити читати…