Коперніканський переворот | Архів для інтерв’ю

інтерв’ю

Російський письменник і філософ Юрій Мамлєєв очолив журі літературного конкурсу “Неформат”. Оцінювати тексти учасників йому допомагатимуть літкритик Лев Данилкін та шоу-діва Ксенія Собчак

11 листопада в Росії оголосили номінантів літературної премії Неформат. До так званого “довгого списку” претендентів на перемогу потрапили двоє авторів з України – Уляна Гамаюн з романом “Ключ від  полів” та Артем Явас з повістю “Дірка”. Обидва автори з Дніпропетровська. Журі конкурсу очолює 77-річний російський письменник, філософ Юрій Мамлєєв. До складу журі також входять Лев Данилкін, Ксенія Собчак та Андрій Орлов.

Юрій Мамлєєв – одна з найбільш неоднозначних постатей російської культури ХХ століття. Знаменитий роман Мамлєєва Шатуни перевидавався шість разів. Попри різку критику творів, які часто шокують і приголомшують читачів, Мамлєєва визнають ключовою фігурою метафізичного реалізму в російській літературі.  Віра Балдинюк розмовляла з письменником на тему “неформату” в літературі.

Продовжити читати…

 В каком ряду вам приятнее находиться – Проханов-Лимонов-Прилепин или Улицкая-Пелевин-Прилепин?

Кажется, в Барнауле делали читательский опрос, где определяли лучших писателей России. Улицкая, Пелевин и я получили по 4% голосов, я оказался с ними в одном ряду. Правда, нас обогнали Донцова и Маринина, они набрали по 10%. С другой стороны, я нахожусь в ряду Проханова и Лимонова, я радуюсь этому, хотя и не достиг того уровня, чтобы стоять с ними через запятую. Они прожили огромную, честную, страшную жизнь, а я ее только начал. Недавно весь интернет обошел стих, где обыгрывается тема – какая у нас бездарная литература. И я там нахожусь в следующей тройке: Прилепин-Глуховский-Минаев. Меня поставили в ряд смазливых мальчиков. Поэтому видите, меня помещают в любой раствор.

Продовжити читати…

До Києва з лекціями про сучасне мистецтво завітав один із найбільш яскравих і впливових художників Росії – Дмитро Гутов. Для галеристів та бізнесменів квиток на зустріч з теоретиком мистецтва і марксистом коштував 400 доларів, для зацікавленої молоді – безкоштовно. Гутов розповів аудиторії про свої погляди, найцікавіші роботи російських художників та поділився секретами створення своїх найвідоміших інсталяцій.

Дмитро Гутов – художник, естетичні погляди якого викликають не менше цікавості, ніж його творчість. Палкий пропагандист марксистської естетики, Гутов критикує сутність сучасного мистецтва, спотвореного ринковими відносинами. Це не заважає йому виставлятися у найпрестижніших галереях світу і використовувати капітал бізнесменів для реалізації химерних творчих задумів. Він займається популяризацією текстів Михайла Ліфшиця – філософа-марксиста, автора ґрунтовної праці про мистецтво ХХ століття Кризис безобразия, він заснував інститут Ліфшиця, де дискусії відбуваються у вигляді імпровізованих вокальних партій учасників.

Гутов скромно розповідає про своє неспішне життя, нульову продуктивність праці, відсутність уявлень про модні тенденції на арт-ринку та про мистецьку еліту Москви. За його словами, споглядання незвично підсвіченого предмета чи калюжі з бензиновими колами може захопити його на кілька годин. Водночас вражає список його робіт, проектів та виставок, які кожного разу стають подією в культурному житті Росії. Багато його проектів демонструвалися на Венеціанській і Стамбульській бієнале, на фестивалі Маніфеста, а виставки Над чорним багном, Битва новгородців із суздальцями для історії сучасного мистецтва стали хрестоматійними.

Продовжити читати…

У київській галереї “Карась” відкрилася виставка робіт Влади Ралко “Військовий санаторій”. Показ картин художниці триватиме до 9 березня.

Роботи Влади Ралко можна впізнати з першого погляду. Ця випрацювана роками манера нагадує дефрагментацію дисків: уривки спогадів об’єднуються у найбільш оптимальні образи, які нібито тимчасово полегшують роботу пам’яті. Але кількома різкими жестами Ралко руйнує щойно народжену картинку і змушує глядача заново розпізнавати об’єкт крізь відчуття болю. Виставка Військовий санаторій – це двадцять полотен з чорним, бірюзовим та блакитним тлом, на яких подекуди виринають типові вигуки відпочивальників, тексти, що залишаються на периферії свідомого (Дивись, дельфіни! На пляжі не курити), санаторійні сніданки (М’ясне асорті), побутові дрібниці – гарячий душ, спогад про відчуття ранкового тіла. Звісно, на картинах немає реалістичних пейзажів, цього не варто чекати від Ралко. Натяк на дельфінів можна знайти в очах героїні, чайки і кролик коливаються нечітким туманом в руках відпочивальниці. Про умовну реальність говорять тільки назви картин.

Продовжити читати…

У Харкові та Києві відбулася низка презентацій нової книжки Сергія Жадана “Ефіопія”. Ця поетична збірка чекатиме на фахового критика, який зрозуміє правила гри, сподівається автор.

Збірка Ефіопія – це сімдесят сторінок поезії і тридцять сторінок есеїстки, які, за словами автора, можуть слугувати коментарем до віршів. У другій частині збірки  зібрані колоритні персонажі – клоуни, проститутки, мертві поети, юні романтичні злодії, молдавські стихійні ботаніки, які вирощують коноплю. У віршах, на відміну від есеїв, значно більше анамнезу, лікарняного дискурсу, фармакологічного досвіду й алкотріпів, готовність ліричного героя до смерті і постійна потреба у знеболювальному. У римованих текстах Ефіопії оселилися щойно звільнені зеки, покалічені пролетарі і наркомани. Під час читання цієї поезії чується механіка великих промислових кораблів, пекельна кочегарня і цеховий гул робітні. Ніби ера цифрової інформації так і не наступила.

Продовжити читати…

Віктор Андрієнко упевнений, що сьогодні в Україні не знайдеться таких ентузіастів, які б створили комедійне шоу на кшталт «Довгоносиків». “Для кожного часу – свої кумири”, – запевняє він і готується до нових акторських робіт

Як не дивно звучить, у новому році український театр сподівається не лише вижити, а й подарувати глядачам кілька цікавих прем’єр. Одна з багатообіцяючих інтриг – поява знаменитого комедійного актора Віктора Андрієнка на драматичній сцені театру на Подолі. Директор і головний режисер цього театру Віталій Малахов гірко зітхає: “Що я можу просити у новому році для своїх акторів, окрім здоров’я і зарплатні?” Однак зізнається, що планує розширити репертуар новими постановками. Малахов згадує, що у 1979 році, коли створювався Театр естради, він став його першим режисером і художнім керівником. В той час із театрального інституту в колектив Малахова прийшли Валерій Чигляєв, Анатолій Дяченко і Віктор Андрієнко.

“Вітя тоді жив просто у моєму кабінеті, у нього не було житла. А потім його перша прописка у Києві була в мого батька у Броварах. І взагалі, я його страшенно люблю і вважаю одним з найбільш талановитих акторів України. Я вам чесно скажу, вважаю, що Віктор загубив талант видатного театрального актора. Я бачив деякі уривки з Бертольда Брехта, де грав Андрієнко, і це була справжня драматургія. Оскільки я директор театру, і оскільки я дбаю про те, щоб у мене грали хороші актори (зараз в театрі на Подолі грає і Горянський, і Бенюк, і незабаром буде проект з Хостікоєвим), то я хотів би, щоб Віктор Андрієнко взяв участь у проекті”, – розповідає Новинареві Малахов.

Продовжити читати…

У Центрі Сучасного Мистецтва, який офіційно припинить існування 21 грудня, відбулося нагородження премією імені Казимира Малевича. Переможницею стала Алевтина Кахідзе. На черзі – визначення кращих мистецьких проектів і нагородження премією, яку заснував Віктор Пінчук.

12 грудня у журналістів та художників з’явилася чи не остання нагода навідатися до Центру Сучасного Мистецтва – в одному із залів визначали лауреата мистецької премії імені Казимира Малевича . “Ідея премії виникла ще у 2003 році, однак лише тепер її вдалося втілити у життя”, – каже голова журі Єжи Онух,  директор Польського Інституту. Трійку фіналістів конкурсу склали Іван Базак, Лада Наконечна та Алевтина Кахідзе. Міжнародне журі шляхом таємного голосування обрало Алевтину Кахідзе, яка отримала грошову винагороду у розмірі 3000 євро та 5000 грн, а також можливість тримісячного перебування у резиденції Уяздовський Замок.

Продовжити читати…

6 листопада у київському кафе «Сім п’ятниць» відбулася презентація нової книжки Ірени Карпи «Добло і зло»

Добло – це не друкарська помилка. Для Ірени Карпи це рецепт від хвороби, на яку страждає значна частина її сучасників. Це пафос, яким просякнуті національні поборники і менеджери середньої ланки, педагоги, чиновники і приятелі, які на мить уявили себе бозна ким. Добло – це коли ведучий офіційного заходу урочисто промовляє: “Шановні друзі, сьогодні ми поговоримо про одвічні питання, які хвилюють людство з давніх-давен – про добло і зло!” і починає сміятися з власної помилки.

Продовжити читати…

Cпівачка Рахіля Руснак – про буковинську давню пісню, фольклор та особливості творчої натури

Маленька жінка з дивним ім’ям Рахіля обрала собі незвичну долю. Усе життя Рахіля Руснак присвятила вивченню пісень Буковини. Їй доводилося співати на престижних сценах України і Європи, бували й тривалі періоди мовчання.

Відомі виконавці і літератори часто згадують про неї у своїх інтерв’ю як про зразок живого рідкісного мистецтва. До неї приїздять за досвідом, нетривіальним музичним матеріалом: знають, що пані Рахіля зберігає силу-силенну пісень і має унікальну колекцію старовинного одягу. Коли співачка вбирається у стрій перед виходом на сцену, це нагадує ритуал одягання кімоно. Вона – ключниця одного загубленого дому, в якому зберігаються не просто пісні – тип мислення, давні образи, пам’ять про людину минулих віків.

Продовжити читати…