Коперніканський переворот | Архів для стаття

стаття

Українське тіло зазвичай неговірке. При уважному дослідженні йому можна було би поставити діагноз «затримка мовленнєвого розвитку». Спочатку воно давало знати про себе через поодинокі вогні орієнтування – як дисидент Олекса Гірник, який підпалив себе на знак протесту проти радянської влади в 1978 році. У дев’яностих роках тіло говорило через протестне голодування студентів і ритмічний грюкіт шахтарських касок. У 2004 році українське тіло, щоб його нарешті помітили, одягнулося в колір сигнального жилета залізничників і заповнило собою публічний простір, виголосивши свої перші нерозбірливі слова. Влада й справді не розчула, про що гудів майдан – тіло протестувало проти ґвалтування і розчленування на кілька сортів, а владі чулося скандування її власного імені.

Продовжити читати…

Как-то раз моей маме пришлось записаться на консультацию к врачу. Конечно же, её послали на приём к невропатологу, потому что все болезни от нервов. Сначала он как ценитель женской красоты попросил пациентку раздеться до пояса. Полюбовавшись вволю неплохим видом, врач молча написал направление в один из кабинетов поликлиники. После несмелого стука мама открыла дверь и увидела двух огромных медсестёр, которые раскладывали на газетке свой обед.

«Женщина, что вы здесь ищете? – устало спросила одна из них. «Мне назначили процедуры», – ответила мама. Медсёстры переглянулись и прыснули от смеха. «Женщина, невропатолог упорно посылает к нам пациентов, но наш аппарат уже лет десять не работает! Он издевается над нами, или просто дурак?»

Продовжити читати…

У підлітковому віці я опинилася на вулицях Польщі з упаковками блакитних кальсонів із начосом і блоком цигарок «Клеопатра» на продаж. Ми, юні члени українського танцювального колективу, стояли під вишуканою бароковою ліпниною європейських балконів і пропонували перехожим свій товар –  потрійний одеколон, автомобільні дзеркальця заднього виду, лампочки і пшеничну горілку. Ми мандрували від міста до міста у червоному «Ікарусі», на вікнах якого розгойдувалися палки підсушеної “Московської” ковбаси, що залишала жирні сліди на склі. Це був дитячий пайок на тиждень, який ми взяли з собою з України. Я крадькома розглядала Краків і Варшаву, ховаючись за посмальцьованою фіранкою. Поляки дивилися на наш мандрівний автобус із ковбасними напівколами на склі і сміялися. Це був мій перший досвід культурної  ніяковості перед світом.

Продовжити читати…

Один мой приятель раздобыл доступ в закрытое женское интернет-сообщество. С видом победителя он заявил мне, что теперь узнает о девушках всё. Через несколько дней приятель сознался: «Больше не могу. Изнутри это невыносимо». Удовлетворяя назойливое желание подсматривать, мы оказываемся не готовыми видеть реальную картину мира. Вроде бы и плод не слишком сладок, но почему-то так хочется его попробовать. Говорил же Энди Ворхол: «Публичность – как арахис. Уж если начал его грызть, сложно остановиться».

Продовжити читати…

 Як зняти фільм «Гудбай, Леніне» Вольфганга Бекера в українських реаліях? Спробуємо виступити в ролі «локаційного скаута» – так називається посада людини, яка шукає підходяще місце для зйомок стрічки.

За сюжетом, після розвалу Берлінської стіни заради спокою важко хворої матері діти вирішують облаштувати довкола неї псевдо-реальність із радянськими продуктами, піонерами і телебаченням, яке транслює «правильні» новини. За дев’ять місяців, поки жінка зі східної частини Німеччини пролежала в комі, країна змінилася до невпізнаваності. Люблячі діти вірять, що правда про падіння стіни стане для ослабленої жінки смертельною, і продовжують грати у законсервований світ до кінця. Щоб не травмувати матір, вони знаходять баночки з радянськими етикетками, наймають сусідів, які говорять звичні репліки. Та одного дня жінка виходить на вулицю і бачить IKEA, капіталістичні рекламні білборди з бюстгальтерами, а над її головою пролітає гелікоптер з рештками пам’ятника Леніну.

Продовжити читати…

Катажину Козиру заслужено вважають зіркою польського сучасного мистецтва, найбільш успішною авторкою у жанрі відео-інсталяції та перформансу. Теоретики культури цінують її за те, що Козира здійснила у певному смислі переворот у польському мистецтві кінця ХХ століття. Не без її впливу посткомуністичну Польщу 90-х років охопила хвиля скандалів, пов’язаних з виставками молодих митців (переважно жінок), які вступили в жорстку дискусію з католицизмом, гендерними і соціальними стереотипами.

18 травня у Центрі сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії за сприяння Польського інституту глядачі зустрілися з Катажиною Козирою та куратором Мареком Годзєвським і побачили 11 відеоробіт, які складають масштабний відеопроект Козири У мистецтві мрії стають реальністю.

Продовжити читати…

Цього року українське сучасне мистецтво на Венеціанській бієнале представлятимуть світський художник Ілля Чічкан та японський дизайнер Міхара Ясухіро. Публічність та розголос проекту створюватиме боксер Володимир Кличко. Організатори виставки з українського боку обіцяють завдяки такому набору учасників багато позитивної реклами для України. Венеціанська бієнале, що існує з 1895 року, сьогодні залишається найбільш престижною інституцією, яка відбирає та оцінює найкращі досягнення у різних галузях мистецтва з усього світу. Як сприймають бієнале інші країни і чи роблять вони ставку на піар?

Продовжити читати…

 Шведські дизайнери стверджують, що пересічний покупець одягу насправді не має уявлення, з якої сировини виготовлено річ. Якщо одяг бавовняний, то найбільш імовірно, що сировину вирощували із застосуванням смертельно небезпечних хімікатів та в нелюдських умовах праці. Дизайнери мають цілу низку порад, як допомогти світові і як підходити до вибору одягу з відповідальністю.

Термін “sustainability”(раціональне використання) стосовно одягу і текстильної індустрії почали вживати ще у 1987 році. Та якщо раніше розмови про екологічне вбрання були частиною чергового модного тренду, забаганкою диваків, то сьогодні стає очевидним поворот великої групи дизайнерів у напрямку до нового мислення. Воно полягає у підвищеній відповідальності за продукт – від моменту вирощування матеріалів (льону, коноплі, бавовни) до повторної переробки одягу.

Жертви моди

“Жертви моди” – це не шопоголіки і не заручники престижних марок одягу. Це люди, які працюють на бавовняних плантаціях і потерпають від отруєння пестицидами. Про це розповідає Маркус Бергман, дослідник моди та співвласник фірми Bergman’s, яка займається вирощуванням екологічної бавовни в Перу з 1986-го року. За словами Бергмана, текстильна індустрія сама не володіє інформацією, звідки та якої якості надходить сировина. Споживач може упевнено відповісти, що його річ була пошита в Китаї, але країну-виробника бавовни може назвати лише семеро з 10 тисяч опитаних людей.

Продовжити читати…

У зв’язку з економічною ситуацією в країні спеціалісти прогнозують збільшення крадіжок предметів мистецтва з музеїв та культових споруд. Втім, у світі спостерігається подібна тенденція: музейники Європи укріплюють системи захисту, адже мистецтво стало єдиною надійною валютою під час кризи.

Якщо хтось думає, що за кордоном картини викрадають елегантно, а на пострадянському просторі злочинці діють примітивним ломиком, той помиляється. Методи крадіжок цінних експонатів у всьому світі однакові, варіюється лише кількість злочинів і значимість викрадених робіт. До прикладу, гучну крадіжку картини Едварда Мунка Крик у 1994 році здійснили доволі грубим чином. Як згадує спеціальний арт-детектив Чарльз Гілл, двоє чоловіків з драбиною просто розбили вікно Національної галереї в Осло і зникли разом із шедевром під пахвою.

4 березня на Міжнародній конференції з питань захисту культурного надбання (Санта Фе, США) прозвучала думка з посиланням на висновки ФБР, що у 80% крадіжок замішані самі працівники музеїв або науковці та експерти, які мають доступ до сховищ. Вони або безпосередньо сприяють злочину, або мимовільно допомагають зловмисникам інформацією.

“Інсайдери”

Хрестоматійний приклад найбільшого “інсайдерського” злочину датується 1954-м роком, коли працівник музею Вікторії та Альберта Джон Невін за кілька років викрав 2068 предметів антикваріату, якими прикрашав свій будинок. Британська преса оприлюднила документи кримінальної справи музейника на початку 2009 року. З них можна дізнатися, що одного разу Невін виніс із музею розібраний антикварний стіл, сховавши ніжки від нього у штанах. Поліція знайшла в будинку клептомана завіски у ванній кімнаті, оздоблені рештками старовинного вбрання. В домі також знайшли 229 ілюстрацій, вирваних зі стародруків, 132 предмети живопису і трьохсотлітній фламандський гобелен. Втім, крадуть не лише картини, антикваріат і стародруки. У 2006 році з природничого музею Лондона викрали скам’янілі рештки фекалій динозавра, які й досі не знайдено.

Продовжити читати…

 6 березня організатори конкурсу оголосили переможців у семи номінаціях щорічного рейтингу “Книжка року”. Гран-прі отримав двотомник, виданий у Києво-Могилянській академії. Цьогоріч церемонія нагородження переможців рейтингу Книжка року відбулася вдесяте. Ювілейний захід вирішили проводити поближче до активного споживача книжкового ринку – студентства, для цього обрали актову залу національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова. До того ж, оренда зали і виступи артистів – студентів та викладачів університету – виявилися, вочевидь, більш економним варіантом, ніж могли собі дозволити організатори акції за кращих часів.

Продовжити читати…