Коперніканський переворот | Архів для V.Baldyniuk

V.Baldyniuk

 

Вільгельм Ґенацино. Парасолька на цей день. Переклад Ольги Сидор. Львів: Кальварія, 2008. – 128 с.

Роман «Парасолька на цей день» Вільгельма Ґенацино виданий українською значно пізніше, ніж переклади в інших країнах світу, проте в цьому, як не дивно, його перевага. Своєю історією про дивака із Франкфурта популярний автор поповнив європейську поличку романів сотнею іронічних сторінок у 2001 році. На батьківщині Ґенацино називають «співцем дрібниць», критики розглядають цей твір у контексті популярного наївного письма – форми оповідності, покликаної подолати літературну штучність.

Продовжити читати…

Українське тіло зазвичай неговірке. При уважному дослідженні йому можна було би поставити діагноз «затримка мовленнєвого розвитку». Спочатку воно давало знати про себе через поодинокі вогні орієнтування – як дисидент Олекса Гірник, який підпалив себе на знак протесту проти радянської влади в 1978 році. У дев’яностих роках тіло говорило через протестне голодування студентів і ритмічний грюкіт шахтарських касок. У 2004 році українське тіло, щоб його нарешті помітили, одягнулося в колір сигнального жилета залізничників і заповнило собою публічний простір, виголосивши свої перші нерозбірливі слова. Влада й справді не розчула, про що гудів майдан – тіло протестувало проти ґвалтування і розчленування на кілька сортів, а владі чулося скандування її власного імені.

Продовжити читати…

Існує багато сучасних речей, за якими я особисто вже не встигаю – наприклад, дотикові екрани. Найбільший крок, який я змогла зробити їм назустріч – це погодитися на використання в ноутбуці маленької сенсорної панелі під пальцями. Упевнена, що для таких людей, які так само не люблять, коли палець ялозить по екрану, вигадають назву цієї фобії. Мені навіть стає неприємно, коли у їдальні касирка штрикає руками в електронне меню. А це ж основа сучасного світу – електронна реальність як продовження нашого тіла, людських рухів. Те, що лягло в основу нових популярних ігор – віртуального бадмінтону з екраном чи батлів на гітарах. Це майбутня реальність наших дітей, навіть якщо ми відтермінуємо її екологічними дерев’яними іграшками.

Продовжити читати…

Скандали й публічні заяви – неодмінна риса українських книжкових перегонів останніх років. Чим гучніше грюкають двері за номінантом на премію, тим більша ймовірність подальшого розголосу й інтересу до його книжки.

Власне, національний парадокс полягає в тому, що пересічний українець читає дедалі менше, а дискусії в суспільстві стають дедалі більш літературоцентричними, навіть коли йдеться про політику. Згадаймо, як минулого року далекі від філології громадяни і спантеличені словесники змушені були поцікавитися, чи є в повному зібранні творів Чехова вірші. І якщо два українці врешті-решт зійдуться на тому, що всі політики – однакове лайно, то потім обов’язково посваряться з приводу нової книжки Андруховича.

Продовжити читати…

Якось я написала авторові свої враження від «Аби книжки». Мовляв, коли у мене все гаразд, я мислю абсолютно як Грицак, поміркована і сповнена віри в людей. Коли мені зле і я натрапляю на стрічку новин, то цілковито поділяю геополітичні погляди Рябчука і Бойченка. Щоправда, моя концепція в такі хвилини складається здебільшого з дериватів обсценної лексики.

Продовжити читати…

Масову літературу, незважаючи на умовність цього поняття в українських реаліях, можна уявити собі в’єтнамським бамбуковим будиночком, що стоїть над каламутною водою на кількох опорах.

Одна з них – Ірен Роздобудько, на творчу біографію якої можна орієнтуватися авторам, які хочуть підкорювати не вічність і випускників кафедри філології, а так звані широкі верстви населення.

Продовжити читати…

Дивовижно, як в одному авторові може поєднуватися жага літературного експериментаторства і зацементована патріархальність. Такі думки часто виникають при читанні творів Валерія Шевчука, у якого просто не буває звичайних жінок – самі лише дияволиці, відьми та еротоманки. Цей дискурс розвиває і Володимир Даниленко, який радо озвучує свої погляди у численних інтерв’ю.

Продовжити читати…

Критик зі світовим ім’ям, мистецтвознавець, куратор і письменниця Анда Роттенберг – полька з російсько-єврейським корінням, трагічною особистою долею та дивовижним талантом аналітика завітала в Україну на запрошення Польського інституту в Києві і розповіла про молодих лівих, скромність і шарм нової польської буржуазії, старі душевні рани та перевідкривання давно забутих імен.

Чому так різко завершилося Ваше багаторічне директорство у галереї «Захента»? Це ж був уже цивілізований 2001 рік, а не радянські часи.

У 80-х роках ми всі були разом і боролися проти влади. А у 2000-их роках  кожен почав боротися за владу, а це вже зовсім інша боротьба. Влада була, як то кажуть, «нашою». Але «нас» було надто багато і кожному кортіло отримати свій шматочок. В той час легко було грати на релігійних і націоналістичних почуттях, будувати кар’єру на боротьбі з мистецтвом. Достатньо було кинути клич: «Ця єврейка ображає нашого Папу», що і було зроблено. В той час мистецтво було трампліном, з якого вискакували в політику.

Продовжити читати…

Якщо читач сподівається на відвертий сеанс оголення душевних ран Степана Процюка, то нехай не спокушається словом «психоаналіз» на палітурці книжки. Тут ніхто не говоритиме про сексуальні розлади, не гратиметься у вільні асоціації, не тлумачитиме символи і сновидіння. У цій книжці продовжиться давня розмова Процюка про вади українського суспільства і деяких літераторів. Автор зачіпає ключові моменти на кшталт «манія величі», «заздрість», «культ молодості» і «як розпізнати талант». Вже з цього кола питань читач може зробити висновок, що саме насправді турбує автора.

Продовжити читати…

Роман Павла Вольвача «Кляса» був на слуху в читацької аудиторії ще з початку двотисячних, відколи він уперше з’явився на сторінках літературного часопису «Кур’єр Кривбасу». Згодом історію про духовно багатого пролетаря зі Сходу відзначили на конкурсі «Коронація слова». Сьогодні текст Вольвача отримав ще одне життя, підпавши під концепцію урбаністичної прози видавництва «Фоліо».

Продовжити читати…