Хорошие люди не умеют поставить себя на твёрдую ногу © Даніїл Хармс | Коперніканський переворот

Існує багато сучасних речей, за якими я особисто вже не встигаю – наприклад, дотикові екрани. Найбільший крок, який я змогла зробити їм назустріч – це погодитися на використання в ноутбуці маленької сенсорної панелі під пальцями. Упевнена, що для таких людей, які так само не люблять, коли палець ялозить по екрану, вигадають назву цієї фобії. Мені навіть стає неприємно, коли у їдальні касирка штрикає руками в електронне меню. А це ж основа сучасного світу – електронна реальність як продовження нашого тіла, людських рухів. Те, що лягло в основу нових популярних ігор – віртуального бадмінтону з екраном чи батлів на гітарах. Це майбутня реальність наших дітей, навіть якщо ми відтермінуємо її екологічними дерев’яними іграшками.

Але є ще одна важлива річ, яка відчутно стигматизує (користуючись словником ґендерних дослідників) мене. Це обов’язкова вимога сучасного світу мати і розвивати в собі лідерські якості. Ви більше не маєте права просто споглядати й аналізувати, не маєте права на інерцію. Якщо ви експерт – обов’язково виступіть із громадянською ініціативою. Пишете цікавий блог – монетизуйте його! Колекціонуєте жуків – організуйте муніципальну виставку! Любите кидати немовлят у крижану воду – виступіть на конференції TED! Багато мандрували – розкажіть про це за гроші в клубі. Займаєтеся медієвістикою – організуйте авторську програму на радіо «Культура»! Жодне ваше знання не повинно минути дарма. Якщо ви експерт, знання рано чи пізно виштовхне вас до якоїсь публічної дії чи до самоокупності – так вважають у сучасному світі. Побічний ефект суспільства експертів – масова поява ініціативних ідіотів, але критикувати їхні завзяті проекти ви, на жаль, вже не маєте морального права. Ви просто рибалите? Просто готуєте смачні карамельні цукерки? Просто викладаєте курс риторики в педагогічному інституті? Отже, ви робите це недостатньо добре.

Внутрішня робота мусить обов’язково вилитися в кількісні показники, продуктивність праці, ККД. Навіть якщо ви старанний виконавець (одне слово – понуре офісне гівно), ви змушені писати в своєму резюме неправду: «Чудово контактую з людьми, маю непересічні організаторські здібності й лідерський характер). Тобто на якомусь етапі зміст активності зміщується в бік лідерства, до якого схильні далеко не всі. Ви мусите ретельно приховувати своє єство від роботодавців як нетрадиційну орієнтацію. Мусите зайти до вбиральні, негайно вмотивувати себе і повернутися на робоче місце. Особливо майстерно слід навчитися маскувати свою помірковану натуру під час заповнення анкет, подаючись на міжнародні гранти.

Менеджери, тренери, лідери та керівники… Гортаючи каталоги пропозицій щодо навчання та стажування за кордоном, ви швидко зрозумієте: або терміново слід шукати в собі внутрішні ресурси змінювати світ і запалювати навколо людей, як футбольний хіт Шакіри, або ще кілька років чекаєте на вузькоспеціалізований грант із вашої улюбленої мікробіології.

Вдалий приклад “активності” – це значною мірою різні європейські суспільства небайдужих людей, де небайдужість плавно перетікає в ситуативний активізм і вибухає масовими страйками. Французькі фермери не можуть мовчки доїти корів, вони періодично ведуть гучний діалог із владою. В іспанських авіапілотів 24-годинні страйки – як регулярне лікувальне голодування раз на місяць. Два мільйони бюджетників страйкують проти змін у пенсійній сфері Британії. Кожна пряма дія покликана відстояти права. Повертаючись назад у домівки, чи відчувають фермери себе лідерами? Навряд чи. Для цього їм не потрібно було відвідувати курси лідерства чи тренінги успішності, їх навчила власна історія боротьби за права.

Так от, згаданий профспілковий активізм європейських країн якось непомітно підмінюється на наших теренах іншими речами – конференціями лідерів у мітинг-румах з кава-брейками, броунівською активністю над творчими проектами на кшталт «журнал за 24 години». Я вже не кажу про цілі державні інститути управління персоналом. Здається, мине трохи часу, і 90% українських молодих людей побувають на тренінгах особистісного зростання, відвідають навчальні програми з leadership для країн третього світу. Але, як і 10 років тому, по поверненні додому не зможуть пробити чолом двері міністра культури. Бо він підіпре їх з іншого боку роялем, освяченим від пристріту батюшками з МП. Мені здається, вмонтувати європейський leadership в українську владу неможливо, його можна розвивати лише в паралельній реальності.

Активність, небайдужість – це персональна десятина, яку людина вважає за потрібне сплатити суспільству. Якщо вона віддасть 100 грн на мікрохвильовку для відділення лікарні, від неї не обов’язково вимагати системного мислення й подальших походів у мінздоров з плакатами. Для цього є люди, у яких треґерство – частина їхнього темпераменту, вони можуть вдало реалізовувати делеговані їм повноваження. Натомість накидання «лідерства» як найвищої цінності і позитивної риси для всіх лише збільшуватиме кількість соціальних «аутистів», які не хочуть вчитися керувати, заробляти і розподіляти.