Спідня білизна успіху | Коперніканський переворот

Коли читаєш Януша Ґловацького, мимоволі починаєш сумніватися у тому, що чесність – це абсолютна чеснота. Книжка есеїв «З голови» – це гранично відверта розповідь про шлях бідного талановитого поляка до вершин світового бомонду. Драматург, сценарист який працював з величинами американського шоу-бізнесу, отримував безліч театральних нагород і був причетний до створення шедеврів кінематографу, Ґловацький підкорив серця тисяч людей по всьому світу. Однак йому завжди боліло, що американський успіх відвернув від нього своїх же земляків. Ґловацький навіть склав список правил емігранта, серед яких є такі пункти: «Якщо ти в біді, ніколи не зізнавайся в цьому землякам. Не дозволяй собі бути щирим із багатшими за тебе. Усміхайся, а помстишся пізніше. Вір у брехню про власний успіх».


Як би грайливо письменник не іронізував над своїми пригодами, крізь текст проступає глибоко затерта образа драматурга на своїх співвітчизників. (Слід сказати, на початку 80-х років вона була взаємною). Виявляється, Ґловацький уважно стежив за польськими публікаціями про свою творчість навіть у той час, коли вже оселився в престижному районі Нью-Йорка і знімав вершки театральної слави. Одного разу після прем’єри спектаклю «Таргани» в пресу потрапило фото драматурга на тлі смітника, що спровокувало обурення публіки: «Не для того американська земля ввібрала стільки польської крові та поту, щоб герої Ґловацького були так погано одягнені», – писали співвітчизники.

Книжка «З голови» рясніє навкололітературними байками і цитатами, анекдотами і подробицями закулісного життя. Виявляється, ніхто не кинеться вітати драматурга з прем’єрою, доки вночі не ознайомиться із відгуком критиків у «завтрашньому» випуску «Нью-Йорк Таймс». Це дуже відрізнялося від тієї театральної критики, якою в студентські часи займався сам Ґловацький і був переконаний, що для стабільного заробітку рецензента усіх потрібно безбожно хвалити.

Важко визначити, де Гловацький ставав пестунчиком долі, а де успіх давався йому тяжким горбом – усе приховує тотальна іронія. А позаяк тексти перекладені ще одним знаним іроніком Олександром Ірванцем, не виключено, що під час читання саме голос другого звучатиме у ваших вухах. Гловацькому добре вдається міркувати над тим, що таке провінційність і ксенофобія, що таке позитивна дискримінація і цензура, як бути циніком, збираючи потрібні підписи на грант чи як побороти в собі комплекс меншовартості.

Прикметно, що його дуже цікавить доля знаменитостей, які погано скінчили. Так, письменник працює зараз над кіносценарієм про польського автора Єжи Косінського, який після гучного успіху в Штатах скінчив життя самогубством. У книжці «З голови» Ґловацький згадує про Френсиса Скота Фіцжеральда, який вважався модним американським автором, а після його голодної смерті ніхто не хотів купувати рукописи третьорядного письменника. Вочевидь ціна і довговічність слави неабияк займає Ґловацького. Інакше він би не писав і цієї художньої автобіографії.

«З голови» – чудове чтиво з безмежною кількістю цікавого фактажу, в якому знайдеться згадка і про Йосипа Бродського, й Артура Міллера, і Лоренса Олів’є та Вуді Алена. Ґловацький взагалі полюбляє підкидати читачеві солодку кісточку з гучним іменем. Якщо ви ніколи не чули про знамениту «Попелюху» Ґловацького чи фільм «Рейс» за його сценарієм, книжка в будь-якому випадку не розчарує. Єдине мене не перестає цікавити: що про еміграцію Януша Ґловацького думала Єва, наречена генія з донькою на руках, яка три роки жила без чоловіка у буремній Польщі періоду «Солідарності». Але це була б уже зовсім інша історія.

Віра Балдинюк, журнал “Шо”