П’ять похоронів і жодного весілля | Коперніканський переворот

Галина Пагутяк належить до тих літераторів, які не потребують особливих рекламних стратегій. За більш ніж двадцять років письменницької діяльності, результатом якої стали 12 книг, довкола авторки сформувалося постійне коло читачів, які добре знають її творчість і зберігають старі номери «Сучасності» з її текстами. Однак припускаю, що з’явилося чимало нових прихильників, які вперше познайомилися із творчістю Пагутяк завдяки роману «Слуга з Добромиля». Два роки тому ця книжка спровокувала захоплені відгуки критиків, адже в ній легко поєдналися авантюрний сюжет, готика, складні історичні реалії різних століть і глибока філософічність.


Письменниця насправді живе у світі, населеному духами і привидами, в оточенні п’ятьох чорних котів, розповідає про спільні родинні корені з Дракулою і відчуває себе прив’язаною до місця, де поховані її предки. Вона бережно носить світ у собі і плекає його тайни, змушуючи вірити в них дедалі більше людей. Її переслідує магія місця, бо Уріж, рідна місцина авторки, проросла корінням вже не в одній книжці Пагутяк. «Урізька готика» – чергове повернення до землі, яка не відпускає.

За словами письменниці, ідея роману «Урізька готика» з’явилася завдяки тексту Івана Франка про спалення опирів у Нагуєвичах, ця історія увійшла до книжки Пагутяк без змін. В цілому авторка чудово перевтілилася в роль Івана Яковича, одначе у кількох місцях виказала себе з головою. Пасаж про трактування снів за теоріями Фрейда і Юнга виглядає в романі так, ніби його написав один із котів Пагутяк, поки господині не було вдома. Трапляються також недоречні відступи і пояснення, наприклад, що «штукою» у ХІХ ст. називали мистецтво. Непомітний оповідач перетворюється на оповідача-резонера, від цього довіра до тексту зникає.

Все, що ви так ненавиділи у шкільному курсі рідної літератури – понурість, голод, хвороби, смерть і вічну боротьбу селян за землю, – Пагутяк перетворила на жанрову особливість. «Урізька готика» не є готичним романом у повному смислі слова, його радше можна назвати «галицькою готикою» – тут немає замків, любовних ліній, жіночих персонажів-жертв. Усе просто і страшно, як раціон селянина того часу – бульба з олією та набір заклять проти нечистої сили. «Темнота надворі й чорнота всередині – ото є галицький хлоп», – пише про своїх героїв Пагутяк.

В селі кінця ХІХ ст. з’являються двоє – фотограф Юліан, передвісник прогресу і водночас людина мистецтва, та агент Влодко, який агітує селян їхати в Америку на заробітки. Вони шукають зустрічі з місцевим священиком Антонієм, який виявляється гуманістом і тверезомислячою людиною. На тлі суцільного мракобісся і забобонів (це, звісно, можна назвати і багатим фольклорним матеріалом) розкривається таємниця сільського панича, в маєтку якого відбулося загадкове подвійне вбивство.

Слід попередити, що на перших ста сторінках роману не відбувається нічого, крім похорону дівчинки. Далі смертей стає дедалі більше. А все через прокляття родини опирів, які змушені підкоритися голосу попсованої крові й зводити зі світу односельчан. При чому лише тих, за якими не сумуватиме жодна душа, або ж тих, від кого вже немає користі.

Цей роман буквально витягує жили і знесилює. Так майстерно створити атмосферу смертельного смутку не вдавалося, напевно, навіть Валерієві Шевчуку. В «Урізькій готиці» звучить думка: ангели страждають від того, що у них не вірять, а злі духи отримують від цього користь, бо ніхто не заважає їм чинити зло. З цієї точки зору моніторинг нечистої сили для Пагутяк справді став письменницькою місією. Щоправда, в романі «Урізька готика» це нагадує боротьбу з бактеріальною інфекцією за допомогою осикового кілля замість пеніциліну.

Віра Балдинюк, журнал “Шо”