На півсили | Коперніканський переворот

Можна лише здогадуватися, у якому стані перебуває вітчизняна літературна критика, якщо автори вступають з нею у суперечку прямо на сторінках своїх творів. Хоча тут напевно справа не лише в критиці, а й у відсутності пристойних майданчиків, де подібним словесним пінг-понгом займатися більш доцільно. Молодий генератор текстів Артем Чех в одному з шести романів помістив свою улюблену критикесу в психіатричну лікарню. А от Наталка Сняданко обрала тактику розкиданих шпильок і всю свою неприязнь до критиканів висловлює через персонажів. У повісті «Комашина тарзанка» Сарона не терпить надмірних теоретизувань, які перетворюють художній текст на добриво для підживлення чиєїсь теорії. А жінка з «Уривків з ненаписаного сценарію» твердить, що українські критики нічого, крім літератури з великої літери, не читають. А якщо читають, то з відчуттям глибокої зневаги.


Запевняю, «Комашину тарзанку» неможливо читати зі зневагою, позаяк симпатія до перекладацької та журналістської діяльності авторки переважує будь-які інші емоції. Як і в попередній книжці «Чебрець в молоці», Сняданко дотримується спокійної оповідної манери. За словами авторки, повість мала на меті показати еволюцію стосунків у сімейній парі, яка надто довго і непомітно для себе втрачала повітря із надувної кульки – губила рештки своєї любові. Тут можна було б очікувати на відвертий аналіз вчинків, гірку іронію, уїдливі взаємні докори, жіночий і чоловічий погляд на стосунки – словом, у кращих традиціях Януша Вишневського чи Ані Ерно. Натомість, перед нами постає штучно сконструйована реальність, де чоловік з дружиною опиняються в умовному готелі і починають паперове листування одне з одним. Та й самі вони видаються досить умовними персонажами: Сарон і Сарона росли разом і заповідалися одне одному з дитинства.

Навіть якщо погодитися на художню умовність ситуації, рано чи пізно виникають питання щодо правдоподібності історії. Уявімо, що двоє коханців, які знають одне одного з пелюшок, обмінюються любовними листами в час кризи власного шлюбу. Як гадаєте, про що йтиметься в листуванні? Правильно, у ньому розповідатимуть біографію Гете, писатимуть про особливості творчої манери Кранаха, а також про експозиції німецьких музеїв, у яких подружжю довелося побувати разом. Не зайвим буде в любовному листі нарешті розповісти біографію своїх батьків, бабусь і дідусів, як робить наша сімейна пара. Цей прийом дозволяє Сняданко знову і знову втілювати ностальгійне побутописання з нескінченним переліком самоцінних речей – фотелів, креденсів, джезв, порцелянових філіжанок і різноманітних спецій. Сняданко ніби й намагається пожартувати на тему центру Європи в українському селі, але сама ж щедро декорує повість знаками «європейськості»: головний герой мріє, що залізничні станції зустрічатимуть його вивісками «Броди – місто Йозефа Рота» і «Дрогобич – місто Бруно Шульца».

Світ речей і запахів, кардамону і базиліку приваблює авторку значно сильніше, ніж психологія стосунків. Інакше як пояснити невимовно мляву реакцію героїні на зізнання чоловіка у зрадах? Він пише дружині про сексуальні втіхи з кухаркою в ресторані, а вона у відповідь згадує цікаві факти із життя Шиллера. Якось навіть не дивно, що у цієї пари виникли проблеми.

На відміну від непереконливої повісті Сняданко, оповідання «Комашиної тарзанки» мають більш яскравий наративний темперамент. Скажімо, «Червона лінія U2» – подорожні нотатки перекладачки, яка на стажуванні в Берліні знайомиться з колегами-жінками з різних країн світу. Оповідання «Конкурс найбридкіших смертників» – сатира на роботу ЗМІ, на любов публіки до «смажених» фактів і реаліті-шоу. В описі фізіологічних вад інвалідів Сняданко безжальна і страшна. Чому б їй не стати такою ж, коли вона пише про біль зрадженої жінки?

Віра Балдинюк, журнал “Шо”