Коперніканський переворот | Архів для вересня 2009

У підлітковому віці я опинилася на вулицях Польщі з упаковками блакитних кальсонів із начосом і блоком цигарок «Клеопатра» на продаж. Ми, юні члени українського танцювального колективу, стояли під вишуканою бароковою ліпниною європейських балконів і пропонували перехожим свій товар –  потрійний одеколон, автомобільні дзеркальця заднього виду, лампочки і пшеничну горілку. Ми мандрували від міста до міста у червоному «Ікарусі», на вікнах якого розгойдувалися палки підсушеної “Московської” ковбаси, що залишала жирні сліди на склі. Це був дитячий пайок на тиждень, який ми взяли з собою з України. Я крадькома розглядала Краків і Варшаву, ховаючись за посмальцьованою фіранкою. Поляки дивилися на наш мандрівний автобус із ковбасними напівколами на склі і сміялися. Це був мій перший досвід культурної  ніяковості перед світом.

Продовжити читати…

Один мой приятель раздобыл доступ в закрытое женское интернет-сообщество. С видом победителя он заявил мне, что теперь узнает о девушках всё. Через несколько дней приятель сознался: «Больше не могу. Изнутри это невыносимо». Удовлетворяя назойливое желание подсматривать, мы оказываемся не готовыми видеть реальную картину мира. Вроде бы и плод не слишком сладок, но почему-то так хочется его попробовать. Говорил же Энди Ворхол: «Публичность – как арахис. Уж если начал его грызть, сложно остановиться».

Продовжити читати…