Митці готують валізи? | Коперніканський переворот

 У київській галереї Карась до 11 липня триватиме виставка сучасного мистецтва «Упорно», покликана привернути увагу громадськості до українського законодавства, яке порушує права людини. Тим часом специфічне формулювання закону про порнографію, підписаного Президентом, загрожує зачепити приватне життя та інтереси кожного громадянина, а не лише скандальних художників.

26 червня Президент України підписав Закон про внесення змін до статті 301 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за зберігання творів, зображень або предметів порнографічного характеру. Учасники акції Упорно (арт-група Сині носи, Олександр Ройтбурд, Ілля Чічкан та інші) ще не встигнуть підпасти під кримінальну відповідальність згідно із новим указом, однак після набуття законом чинності їхня діяльність може каратися штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів, арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Як зазначено в експертному висновку, законопроект розроблено з метою посилення захисту прав і законних інтересів дітей, а також приведення національного законодавства у відповідність із міжнародно-правовими зобов’язаннями, взятими Україною при ратифікації Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.

“Для цього пропонується доповнити частину 1 статті 301 Кримінального кодексу України після слів “з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення,” словом “зберігання“. Тим самим встановлюється кримінальна відповідальність за зберігання творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру з метою їх збуту чи розповсюдження”, – говориться в документі.

Як бачимо, жодної згадки про дитячу порнографію чи покарання за залучення дітей до участі у створенні порнографічної продукції у законі немає. Стаття 301 говорить лише про заборону збуту подібної продукції неповнолітнім.

Втім, глибока лицемірність законопроекту не завадила ініціаторам прийняття поправок до статті 301 Кримінального Кодексу України (Юлія Тимошенко, Кабмін та Геннадій Москаль) посилатися на міжнародну Конвенцію. “Закон про порнографію”, як називають його в народі, приймали швидко та одностайно за кілька хвилин. Проти проголосував лише народний депутат від БЮТ Валентин Зубов.

Прикметно, що наприкінці 2008 року голова Верховної Ради Володимир Литвин підписав постанову про повторний розгляд проекту Закону України про загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року” і з того часу до цієї теми народні депутати не поверталися. Очевидно, слово “зберігання” у законі про порнографію (заради якого посадовці і заварили законодавчу кашу), виявилося зі стратегічного погляду значно вигіднішим, ніж слово “діти”, які нікому не можуть стати у пригоді під час політичної боротьби.

Холості постріли

Попри масове обговорення проблеми у пресі та у громадських колах, попри тематичні мистецькі акції, підписані петиції та звернення до Президента на сьогодні ми маємо закон, який не визначає кримінальної відповідальності осіб, що залучають неповнолітніх до участі у порнографічних відео- та фотозйомках.

Для прикладу, у законодавстві штату Каліфорнія (США) аморальна відеопродукція згадується у контексті саме дитячої порнографії. Проблеми моральності дорослого населення Сполучених Штатів переважно пов’язані з евтаназією, абортами, одностатевими шлюбами та смертною карою. Ці світоглядні питання хвилюють американців дещо більше, ніж легальність звичайної порнографічної продукції, доступ до якої обмежується чіткою градацією віку і маркуванням, коли “дорослість” контенту захищена платним доступом.

Еротично-стурбованих народних депутатів України спрямовувати свою невитрачену сексуальну енергію одне на одного, а не обирати в якості об’єктів своїх збочених фетишистських домагань Конституцію та Кримінальний Кодекс України

Як сказано у заяві Вінницької правозахисної групи, “те, як сформульовано норму кримінального закону створює для корумпованих та непрофесійних правоохоронних органів України додаткове джерело незаконного збагачення та безперечно буде використано з репресивною метою фабрикування надуманих підстав для затримання небажаних осіб”. Координатор правозахисної групи Дмитро Гройсман закликав “еротично-стурбованих народних депутатів України спрямовувати свою невитрачену сексуальну енергію одне на одного, а не обирати в якості об’єктів своїх збочених фетишистських домагань Конституцію та Кримінальний Кодекс України”.

Галерея Карась
Відвідувачка виставки “Упорно”

Некоректне формулювання закону засвідчили і самі члени Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. У публічній заяві Василь Костицький, голова НЕК, зауважив: “Змушений визнати, що встановлення кримінальної відповідальності за зберігання порнографії може привести до зловживань і порушень прав людини і громадянина. Переконаний, що введення в дію цього закону у такій редакції зараз неможливо. Очевидно можна говорити про запровадження відповідальності за зберігання порнографічної продукції на підприємствах торгівлі, необхідно посилити кримінальну відповідальність за дії, пов’язані з дитячою порнографією”.

Але юридичне колесо набрало обертів і на даний момент нюанси правничих формулювань – це лише невеличкий камінь спотикання на шляху до загальної тенденції, яка проглядає дедалі чіткіше. Загальний напрямок ідеології – популізм у поєднанні із магічним закликанням “сильної руки”. В одному з інтерв’ю член НЕК з питань захисту моралі Галина Кульчинська заявляє: “По-справжньому творчій людині свобода – політична і навіть матеріальна – не потрібна” і пояснює необхідність тюремної дисципліни на прикладі Сервантеса.

Сьогодні ти, а завтра – я

Серед громадськості лунає навіть така думка: мовляв, закон про порнографію існував і раніше, Верховна Рада прийняла лише невелику поправку до закону, який ніхто особливо не виконував. Та й для обшуку чи затримання особи потрібна постанова суду на підставі порушення кримінальної справи. Втім, подібні обов’язкові юридичні процедури ніколи не стояли на заваді для оперативного втручання в діяльність підприємств та осіб, підозрюваних у розповсюдженні порнографії.

Євген Карась, директор київської галереї, яка проводить мистецьку акцію Упорно, згадує, що востаннє він пам’ятає таке втручання держави у сферу суспільної моралі у 1995 році, коли міліція розігнала міжнародну виставку сучасного мистецтва в Українському домі. “Після судових справ з книжкою Ульяненка та закриттям виставки молодих художників у Харкові ми зчитуємо цілу тенденцію. Активізація аморальної комісії з моралі і втручання у життя людей на законодавчому рівні каже нам, що потрібно припинити цей процес, інакше завтра ми прокинемося у зовсім іншій країні”, – каже галерист.

Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський зауважує, що тенденція надто чітка: з ініціативи Геннадія Москаля на розгляд Верховної Ради потрапив ще один проект закону, згідно з яким передбачається кримінальна відповідальність за ввезення та зберігання продукції еротичного характеру. “За нашими даними, за поданням комісії по захисту моралі за останній рік було порушено близько 300 кримінальних справ. Це дуже багато”, – говорить Яворський.

“Головне – сказати вголос про тенденцію. Репресивні методи почали набувати популярності у нашій країні. Підозріло активно вступають в силу нормативні акти, які роками пилюжилися на поличках. Ми зараз говоримо про політичну волю наших діячів, які програмують таким чином життя всієї держави. Дуже лякає перспектива такої держави, особливо на тлі тяжкого економічного часу”, – говорить Новинареві Євген Карась.

У країнах Західної Європи закони, що стосуються моралі, намагаються узгоджувати з конституцією, не порушуючи основних прав і свобод громадян. Однак висновки інспектування доволі строгі, якщо справа торкається інтересів дітей. Так, наприклад, у Німеччині з початку 1950-х років діє федеральний департамент (Bundesprüfstelle für jugendgefährdende Medien), який відстежує друковану продукцію, відео та комп’ютерні ігри на предмет відповідності психологічним особливостям підлітків. Ще півстоліття тому ця організація наполягала, що комікси про Тарзана згубно впливають на дітей.

Сьогодні робота німецького бюро концентрується довкола індексування продукції, згідно з яким телевізійна програма чи книжка зможе потрапити до рук тільки повнолітньої людини, буде вилучена з рекламного бізнесу або поширюватиметься тільки у спеціалізованих магазинах. Німецький департамент з контролю – єдина цензурна організація такого типу серед демократичних країн Європи, однак її сприймають більше як історичну даність.

“Невже більше немає чим зайнятися?” – запитує пересічний читач, якому набридли дискусії довкола теми порнографії, котра з подачі НЕК отримала регулярне і всебічне висвітлення у пресі. Вочевидь, це питання варто ставити уряду та народним депутатам, які на тлі власних кримінальних справ та падіння внутрішнього валового продукту на 20% заходилися коригувати моральність дорослих українських людей.

Віра Балдинюк, “Новинар”