Культурне мародерство в каламутній воді | Коперніканський переворот

У зв’язку з економічною ситуацією в країні спеціалісти прогнозують збільшення крадіжок предметів мистецтва з музеїв та культових споруд. Втім, у світі спостерігається подібна тенденція: музейники Європи укріплюють системи захисту, адже мистецтво стало єдиною надійною валютою під час кризи.

Якщо хтось думає, що за кордоном картини викрадають елегантно, а на пострадянському просторі злочинці діють примітивним ломиком, той помиляється. Методи крадіжок цінних експонатів у всьому світі однакові, варіюється лише кількість злочинів і значимість викрадених робіт. До прикладу, гучну крадіжку картини Едварда Мунка Крик у 1994 році здійснили доволі грубим чином. Як згадує спеціальний арт-детектив Чарльз Гілл, двоє чоловіків з драбиною просто розбили вікно Національної галереї в Осло і зникли разом із шедевром під пахвою.

4 березня на Міжнародній конференції з питань захисту культурного надбання (Санта Фе, США) прозвучала думка з посиланням на висновки ФБР, що у 80% крадіжок замішані самі працівники музеїв або науковці та експерти, які мають доступ до сховищ. Вони або безпосередньо сприяють злочину, або мимовільно допомагають зловмисникам інформацією.

“Інсайдери”

Хрестоматійний приклад найбільшого “інсайдерського” злочину датується 1954-м роком, коли працівник музею Вікторії та Альберта Джон Невін за кілька років викрав 2068 предметів антикваріату, якими прикрашав свій будинок. Британська преса оприлюднила документи кримінальної справи музейника на початку 2009 року. З них можна дізнатися, що одного разу Невін виніс із музею розібраний антикварний стіл, сховавши ніжки від нього у штанах. Поліція знайшла в будинку клептомана завіски у ванній кімнаті, оздоблені рештками старовинного вбрання. В домі також знайшли 229 ілюстрацій, вирваних зі стародруків, 132 предмети живопису і трьохсотлітній фламандський гобелен. Втім, крадуть не лише картини, антикваріат і стародруки. У 2006 році з природничого музею Лондона викрали скам’янілі рештки фекалій динозавра, які й досі не знайдено.

Співробітниця Museum Security Network Еллі Брухеман вважає, що головна проблема інсайдерських злочинів – статус злочинців. “Зазвичай це люди з високим ступенем довіри з боку суспільства. Вони професійно і соціально визнані, тому викликають найменше підозри у слідчих”, – розповідає Новинареві Брухеман. Це можуть бути директори музеїв, науковці та дослідники, які мають доступ до документів, стародруків, сховищ. Не менш розповсюдженим злочином є оренда предметів мистецтва офіційними установами. “За останні кілька місяців Голландія, Франція та Велика Британія надали свіжі дані щодо предметів, яких бракує у національних колекціях. Ці предмети загубилися по міністерствах і відомствах, включно з посольствами по всьому світу. Навіть невідомо, у якому стані вони зберігаються, чи вони не пошкоджені і чи не викрали їх взагалі”, – говорить Брухеман.

В Україні подібний шлях привласнення цінних предметів мистецтва випробуваний роками. Сьогодні музеї керуються у своїй діяльності інструкціями 1984 року, які не відповідають сучасним реаліям. Цим користуються чиновники, які звертаються до музеїв з проханням про “оренду” картин, підписуючи при цьому “акт на збереження”. Відтак роботи із запасників видаються на користування офіційним особам різного рівня – від районних адміністрацій до членів уряду.

Про нестачу експонатів громадськість дізнається або випадково, як це сталося з Уманським краєзнавчим музеєм, або завдяки особистій війні між чиновниками. Так, Світлана Зоріна, нинішній начальник Головного управління культури і мистецтв КМДА, розпочала розслідування справ свого попередника – Сергія Биструшкіна. Найгучнішою виявилася справа зі зникненням 111 картин з музею історії Києва на суму більше мільйона доларів. Після перевірок вдалося повернути лише чотири картини Сергія Шишка та Ігоря Киселя, ціна яких – десятки тисяч доларів.

На пенсію – з Шишком під пахвою

“За останні 2,5 роки я не підписала жодного документу на виніс предметів мистецтва з музеїв. Хоча мала дуже неприємні розмови на цю тему. Дуже важко розслідувати справи, коли реальної крадіжки нібито не було, а була крадіжка за документами. У нас немає єдиної комп’ютерної бази і чиновники можуть легко видати документи на вивіз робіт, які насправді викрадені.  Пропоную проводити регулярну інвентаризацію музеїв з метою запобігання зникнення цінностей. Це захід безпеки, який потребує коштів і зусиль, але так ми збережемо те, що потім виставляють на світових аукціонах”, – розповідає Зоріна. На її думку, потрібно прийняти закон, який зобов’яже кожного директора музею після звільнення здавати  інвентаризовані об’єкти і звіт щодо речей, які передавалися в оренду.

Директорка севастопольського художнього музею ім. Михайла Крошицького Наталя Бендюкова розповідає, що викрадення картини Василя Полєнова Монастир над річкою з їхнього музею сталося саме тому, що було недофінансування другого охоронного посту. “Грабіжники виявилися з тієї ж Кіровоградської банди, яка викрала картину Айвазовського. Нашу картину продали на Захід. Згодом вона опинилася в Санкт-Петербурзі, у комітеті контролю за переміщенням культурних цінностей. Нас запросили на експертизу, але ви розумієте, наскільки важко сказати з першого погляду – це оригінал чи підробка”, – каже директорка музею.

Я дуже хворобливо сприймаю живопис низького рівня у кабінетах чиновників нашого міста. Тому ми самі запропонували повісити у кабінетах близько 15 робіт з музею.

Водночас Бендюкова зізнається, що їхній музей також надає картини для владних кабінетів, і в цьому випадку впевненість в оригінальності робіт у директорки непорушна. “Я дуже хворобливо сприймаю живопис низького рівня у кабінетах чиновників нашого міста. Тому ми самі запропонували повісити у кабінетах близько 15 робіт з музею”. На питання про стан зберігання наданих картин директорка вдповідає: “Ми їх перевіряємо систематично! І впевнені, що там висять оригінали. До цього в кабінетах висіли просто непристойні речі, дуже слабкі!”.

Тим часом Маріїнський палац, Кабмін, чиновники з Київради продовжують регулярно позичати картини і килими для прикраси власних кабінетів. У найбільшій небезпеці залишаються картини з пейзажами Києва – популярний об’єкт бажань можновладців, які надихаються виглядом Труханового острова та мостів над Дніпром.

Ніч в музеї

Ще до початку економічної кризи в Україні охорона пам’яток культури та музеїв перебувала на задовільному рівні. За словами Віталія Грицака, начальника департаменту Державної служби охорони при МВС, в Україні нараховується 646 музейних об’єктів, з них 301 перебуває під охороною державної служби, 233 –  під відомчою охороною, 36 охороняється недержавними структурами, а 76 музеїв не охороняється взагалі.

Минулого року недостатнє фінансування музейної охорони спричинило низку гучних пограбувань. Світлана Зоріна розповідає, що через брак коштів і відсутність стабілізаційного фонду з двох київських музеїв було знято охорону і кілька ночей експонати охоронялися самими музейними працівниками.

“В багатьох містах України на охорону музеїв не передбачено жодної копійки. Але охоронні структури також не можуть працювати безкоштовно, їм потрібно годувати родини. За нашими підрахунками, для мінімального забезпечення музеїв України охоронними заходами потрібно близько 13 мільйонів гривень. Сьогодні держава заборгувала службам охорони 3 мільйони гривень, тому ми виходимо з пропозицією максимально переходити на технічні види охорони”, – говорить Грицак. Особливо це стосується культових споруд, де зберігаються старовинні ікони.

На сьогодні для забезпечення кожної церкви охоронною системою потрібно в середньому 3 тисячі гривень, що включає в себе протипожежну охорону, сигналізацію та автододзвін священику у випадку стороннього проникнення в приміщення культової споруди. За словами Грицака, священнослужителі дуже рідко йдуть назустріч правоохоронним органам, хоча Державна служба готова надати засоби безпеки за мінімальними розцінками і проводити необхідну роботу.

Володимир Стретович, член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, пропонує включати у маршрути дільничих міліціонерів і музеї. Народний депутат – прихильник виховних методів і пропонує не посилювати відповідальність злочинців, а пояснювати молоді, якими культурними цінностями володіє країна. “Ми повинні виховувати у молоді неспокій у зв’язку зі злочинами в культурі і відійти від каральних методів”, – переконаний Стретович.

S.O.S

На зустрічі функціонерів від культури та представників влади в Українському домі під час Скульптурного салону прозвучало кілька цікавих фактів: в Україні жодний музей не використовує спеціальні чіпи на предметах мистецтва. Сигналізацію вcтановлюють переважно зовні, окремі роботи всередині музеїв цією системою не забезпечені. В час економічної кризи, недовіри до банків і золота культурні цінності стануть чи не єдиним ліквідним засобом збереження і примноження багатства держави. Але на тлі зниження правосвідомості вони стануть легкою мішенню для злочинців.

Нехай йому медальку дадуть, якийсь піар у пресі. Більше сподіватися немає на кого. Бо усім ця культура до лампочки.

Еллі Брухеман з Museum Security Network вважає, що єдиної рекомендації у справі охорони цінностей бути не може, однак основні зусилля мають спрямовуватися на системні заходи охорони. “Компоненти безпеки – строге ведення записів, інвентарний аудит, система контролю за допуском до скарбів. Потрібно чітко знати, скільки людей було допущено до колекційних депозитаріїв, чи вівся облік відвідування кожної людини, чи пройшли спеціальну перевірку люди, які виходять з архіву? Слід перевіряти, чи всі об’єкти марковано, а також варто відстежувати сферу колекціонерів, інтереси яких збігаються з об’єктами, які зберігаються в музеї”, – радить Брухеман.

Директор музею Духовні скарби України Ігор Понамарчук вже стомився нарікати на закони і владу, тому дає практичні поради: “Треба заохочувати благодійників, меценатів. Запросіть одного в наглядову раду музею, зробіть на нього подання Президенту, нехай йому медальку дадуть, якийсь піар у пресі. Більше сподіватися немає на кого. Бо усім ця культура до лампочки”.

Віра Балдинюк, “Новинар”