Екологічний одяг: мода чи необхідність? | Коперніканський переворот

 Шведські дизайнери стверджують, що пересічний покупець одягу насправді не має уявлення, з якої сировини виготовлено річ. Якщо одяг бавовняний, то найбільш імовірно, що сировину вирощували із застосуванням смертельно небезпечних хімікатів та в нелюдських умовах праці. Дизайнери мають цілу низку порад, як допомогти світові і як підходити до вибору одягу з відповідальністю.

Термін “sustainability”(раціональне використання) стосовно одягу і текстильної індустрії почали вживати ще у 1987 році. Та якщо раніше розмови про екологічне вбрання були частиною чергового модного тренду, забаганкою диваків, то сьогодні стає очевидним поворот великої групи дизайнерів у напрямку до нового мислення. Воно полягає у підвищеній відповідальності за продукт – від моменту вирощування матеріалів (льону, коноплі, бавовни) до повторної переробки одягу.

Жертви моди

“Жертви моди” – це не шопоголіки і не заручники престижних марок одягу. Це люди, які працюють на бавовняних плантаціях і потерпають від отруєння пестицидами. Про це розповідає Маркус Бергман, дослідник моди та співвласник фірми Bergman’s, яка займається вирощуванням екологічної бавовни в Перу з 1986-го року. За словами Бергмана, текстильна індустрія сама не володіє інформацією, звідки та якої якості надходить сировина. Споживач може упевнено відповісти, що його річ була пошита в Китаї, але країну-виробника бавовни може назвати лише семеро з 10 тисяч опитаних людей.

Згідно з даними Американської агенції захисту довкілля (U.S. EPA), 7 основних видів пестицидів із 15, які використовують під час вирощування бавовни, – небезпечні канцерогенні речовини, які десятиліттями залишаються в ґрунті та воді й спричиняють високу смертність робітників. До того ж, бавовну збирають вручну, тому повністю обмежити контакт зі шкідливим продуктом неможливо.

Так, на полях Перу в ґрунтах досі знаходять заборонений з 70-х років інсектицид ДДТ, надзвичайно токсичну сполуку, накопичення якої в організмі призводить до ракових захворювань, генетичних порушень і втрати репродуктивної функції. За інформацією ВОЗ, близько мільйона дітей віком від 7 до 12 років допомагають дорослим на забруднених полях. В Ірані найпоширенішою причиною дитячої смертності є отруєння пестицидами. Фермери, які застосовують хімікати на своїх полях, скаржаться на діарею, шлункові болі, нудоту та недомагання, адже вони працюють навіть без захисних костюмів.

Чиста сировина – чиста совість

Ціна на бавовну-сирець на світовому ринку не підвищувалася останні 20 років, водночас одяг з нього дорожчає ледь не кожного сезону. “Усі вершки збирає останній агент в довгому ланцюзі, і бавовни він навіть не торкається. Тоді чому ж звичайні робітники мають потерпати від хімікатів? Соціальна відповідальність охоплює лише останню фазу виробництва одягу, а проблема посилюється з кожним роком. За дванадцять років, які я провів у цьому бізнесі, мало що змінилося, а в цей час від забрудненої бавовни вже загинуло 40 тисяч людей”, – розповідає Бергман.

Bergman’s були першими виробниками екологічно чистої бавовни, однак за останні десять років ідея розумного використання природних ресурсів стає дедалі популярнішою. Так, Продовольча і сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй разом з ЄС упродовж 1999-2004 років відкрила мережу агрошкіл у Бангладеш, В’єтнамі, Пакистані, Індії та Китаї, де фермери вчилися вирощувати екологічно чисту бавовну. Загалом на програму з екологічної освіти Азії було витрачено 12,4 мільйонів доларів, що принесло позитивні результати. У Пакистані виробництво екологічно чистої бавовни за ці роки зросло на 10%.

Основа екологічного вирощування бавовни – відмова від пестицидів та застосування природного запилення. Наприклад, на бавовняних полях Перу застосовують феромонні приманки для шкідників та добрива на рослинній основі. Для того, щоб сировина, а потім і готовий продукт вважалися екологічно дружніми, вони мають отримати екологічне маркування за стандартами ЄС. Тут вже враховується не лише відсутність хімікатів, а й мінімальне використання води та можливість повторного використання матеріалу. Власне, в цьому і полягає зміст екологічного підходу – думати про продовження циклу “життя” однієї речі.

Міфи і факти екомоди

Модна індустрія нав’язує споживачам надто швидкий темп, який не відповідає реальним потребам людства і спричиняє марні витрати природних ресурсів. Якщо у 80-х роках ми купували одну пару взуття для занять спортом, то сьогодні нам пропонують десяток видів кросівок і мокасин – окремо для аеробіки, окремо для бігу, окремо – для піших прогулянок. На цьому наголошує Матільда Там, тренд-сетер, професорка і викладач у дизайнерських коледжах Стокгольма і Лондона.

“Людині сьогодні дуже важко встояти перед установками, які роками нав’язувалися суспільству. На це працюють сезони моди, глянцеві журнали і самі покупці. Світ не живе такими швидкими сезонами, які пропонуються з подіуму. Для порівняння: у 1997 році одна жінка купувала на рік в середньому 19 суконь, сьогодні – 34. Люди все ще помилково вірять у те, що за допомогою пари гарних джинсів можна знайти друзів”, – каже дослідниця моди.

Матільда Там упевнена, що 80% впливу одягу на довкілля залежить від самого дизайнера, як наслідок – відповідальність лягає і на плечі покупця. Тому починати потрібно з власного ставлення до моди – з нової парадигми мислення. Перші кроки до цього вже зроблено: у 2005 році на Тижні моди в Нью-Йорку еко-дизайнери вперше виступили цілою групою. Після цього мережа магазинівBarneys уперше розмістила рекламу “зеленого” одягу у своїх вітринах і десятки провідних дизайнерів світу звернули свій погляд на екологічну сировину.

Невеличкою революцією у світі модного одягу став крок компанії Marks&Spenser, яка використала на бірках для одягу слоган “Думай кліматично. Пери при 30 С”. Матільда Там пророкує, що у майбутньому на одязі будуть прозорі бірки з довгим детальним списком використаних ресурсів, поширеною стане практика гарантії на одяг, як це вже робить британська компанія Howies, яка видає 10-річну гарантію на свій одяг, що в умовах одноденної моди просто немислимо.

“На футболках зазвичай пишуть 100% бавовна. Насправді чистої бавовни там 73%, решта – синтетика і хімія, яку використовували для її вирощування. Закупівля чистої бавовни нам коштує на 30% дорожче, ніж звичайна бавовна. Тому наш одяг стає трохи дорожчим, але воно того варте. Подумайте про футболку, яку ви носите на тілі 10 годин на день”, – кажуть в компанії.

Найбільший міф стосовно екологічного одягу – ніби він має надто нудну пастельну палітру, він антисексуальний і виглядає старомодно. Насправді еко-дизайнери давно подбали про соковитість барв і привабливість силуетів. Екологічний одяг може виглядати надзвичайно стильно і позачасово, в той час як типова сукня з позаминулого сезону легко може зробити з людини посміховисько. У цьому можна переконатися на виставці Eco Chic, яка триватиме у Центрі сучасного мистецтва до 5 квітня.

Кілька кроків модника назустріч природі

Українських модників може відлякати дорожнеча екологічного одягу. Втім, стати дружнім до довкілля можна і без великих витрат. Для цього потрібно дотримуватися кількох порад: критично подивитися на свій гардероб. Як показують дослідження, людина активно використовує лише 40% одягу, решта просто висить у шафі чи перекладається з шухляди в комод.

Зайвий одяг з’являється внаслідок несерйозного ставлення до покупок, образ шопоголіка активно пропагується модними серіалами на кшталт Сексу і міста та глянцевими журналами. Щоденна купівля речей нагадує схильність сучасної людини до переїдання. Очевидно, кожен другий з покупців відчував на собі дію купівельного неврозу – так званого “ефекту Дідро”, коли в домі з’являється надто красива і дорога річ, після якої решта одягу здається недостойною. Як результат – все нові й нові покупки.

Важлива умова екологічності одягу – його виготовлення у місці, наближеному до місця збору сировини (льону, конопель, вовни, шовку, бавовни, водоростей) і товарного збуту, раціональне транспортування та ціна, в яку закладено не спекуляції на сировині, а ціну людської праці.

Дизайнери стверджують: потрібно звикнути до думки, що одяг повинен мати довше життя, ніж один сезон. Поява секонд-хендів високого класу – найкраще тому підтвердження. Сьогодні жоден справжній модник не може оминути крамниці на кшталт Filippa K у Лондоні, де продають стильний вживаний одяг.

В Україні, як і в усьому світі, набувають популярності вечірки swishing – зібрання друзів, які приносять хороший, але непотрібний одяг, щоб обмінятися ним і вибрати на свій смак щось новеньке, не витрачаючи зайвих коштів. Цілком прийнятною для сучасної людини має стати практика прокату сукні, коли планується важлива вечірка, але не хочеться захаращувати шафу.

Якщо ж думка про одяг з чужого плеча для вас все ще неприйнятна, а для креативного шиття бракує часу та фантазії, варто почати зі “щоденника покупця” – свідомо планувати купівлю одягу, реально оцінювати ступінь зношеності речей, очистити шафу від одягу, який роками висить і “чекає на схуднення”, влаштовувати прання при низькій температурі і тільки тоді, коли набрався повний барабан пральної машини. Також варто знайти адреси притулків, де непогані, але вже набридлі речі можуть прожити ще одне життя.

“У недалекому майбутньому існуватимуть одяготеки – аналоги бібліотек. Модні магазини матимуть прибутки не від продажу товарів, а від супутніх послуг (ремонт, перешивання одягу, креативна переробка і доповнення унікальними елементами)”, – говорить про майбутнє Матільда Там. “Щоденний акт одягання – це поетичний акт. Треба вірити в поезію повсякдення”, – доповнює дизайнерку Маркус Бергман.

Віра Балдинюк, “Новинар”