Сто тисяч гривень зачекають до осені | Коперніканський переворот

Керівництво PinchukArtCentre оголосило двадцятку фіналістів всеукраїнського конкурсу сучасного мистецтва. Результат первинного відбору виявився несподіваним: замість нових імен публіка побачила багатьох відомих героїв мистецької тусовки. Залишилося багато незадоволених учасників, які вирішили організувати власний альтернативний проект.

PinchukArtCentre одним із перших в Україні випробував систему електронного відбору художніх робіт на конкурс молодих митців. Подібну форму співпраці з авторами кращі галереї світу практикують давно. Наприклад, серед найвідоміших он-лайн проектів, на які орієнтувався київський арт-центр  – британська галерея Saatchi Gallery, яка має потужний інтерактивний підрозділ. Тисячі митців мають змогу розміщувати необмежену кількість своїх робіт в мережі, а також без посередників продавати їх в онлайн-крамниці. Інформаційна база сайту використовується для подальшої діяльності галереї, професійних художників і фотографів запрошують до участі у престижних арт-виставках, ярмарках та бієнале.

Для підтримки і заохочення аматорів у Saatchi Gallery існує ще один вид мережевої співпраці з митцями – окремий проект Online Studio, де щомісяця проводиться конкурс на кращий малюнок. Учаснику пропонується сучасна інтернет-програма для малювання, з великою палітрою кольорів та інструментів. Переможець місяця отримує символічні £500, які, на вибір художника, спрямовуються в одну з дитячих лікарень світу від його імені. Таким чином, окрім створення всесвітньої комунікативної мережі сучасного мистецтва, Saatchi віддає борг суспільству, пропагуючи і підтримуючи благодійність.

Прикладом сучасної взаємодії автора і галеристів може слугувати незалежний інтернет-центр My Art Space (Мій арт-простір), який виступає посередником між галереями Великої Британії, Франції, Німеччини, США і молодими талантами, котрі хочуть заявити про себе. Сайт існує третій рік і зібрав більше 50 000 постійних учасників – художників, фотографів, кураторів, колекціонерів та арт-дилерів. Членство і заявки на конкурси безкоштовні, що забезпечує абсолютно демократичну і прийнятну для аплікантів процедуру подачі робіт, а самі твори в галузі сучасного мистецтва оцінюються представниками Tate Modern, Hayward Gallery, Barbican Art Gallery.

Подібний досвід не став зайвим і для арт-центру Пінчука. Оприлюднені результати конкурсного відбору показали, що в Україні існує велика потреба елементарної комунікації між художниками в межах всієї країни, а не лише в рамках київської тусовки.

Нові і старі імена

Як зазначено у прес-релізі конкурсу, мета премії – “створення, підтримка і розвиток нового покоління молодих українських художників”. До теперішнього часу арт-центр Пінчука намагався підтримати молодих митців окремими виставками; до “створення і розвитку покоління” справа не доходила.

Загалом з 1101 заявки на участь у конкурсі експертне журі відібрало роботи двадцяти художників, які вже мають  досвід в отриманні грантів, проведенні виставок і мистецьких акцій. Поза увагою організаторів не залишилися роботи відомого харківського гурту SOSка. Серед фіналістів опинилася і Маша Шубіна, незмінна героїня світських зібрань, для якої постійним об’єктом художніх досліджень є вона сама. Практично у повному складі до списку увійшли учасники гурту Р.Е.П – Микита Кадан, Лада Наконечна, Жанна Кадирова, Леся Хоменко, Володимир Кузнєцов. На питання про причини такої активної участі мистецького гурту у конкурсі Микита Кадан відповів Новинареві: “Ми подавали кілька спільних проектів від гурту Р.Е.П. і паралельно – свої індивідуальні роботи. Я був абсолютно не в курсі внутрішнього процесу відбору і стратегії організаторів”.  На думку художника, у фінал вийшло багато молодих митців, і закиди щодо наперед визначеності списків недоцільні.

“Українське молоде мистецтво – досить закрите середовище. Велика його частина у маленьких містах існує на рівні субкультур, на тусовочній території. Це важко назвати інтернаціональним мистецтвом. Я дуже зрадів, коли побачив багато нових імен. Наприклад, я не здогадувався про існування групи Шапка або кількох західноукраїнських художників. Але у шорт-листі мало би бути ще кілька імен. Я здивований, що не побачив їх тут”, – розповідає Кадан. З приводу того, що Ксенія Гнилицька, ще одна учасниця гурту Р.Е.П, не потрапила у фінал, художник лише з сумом констатує: “Про це я можу лише здогадуватися”.

Англійська мова, два десятки зарозумілих термінів, здатність пролазити без мила у солодкі щілини Contemporary Art. Замість смислу – концепція, замість таланту і досвіду – статус і послужний список.

Закарпатське тріо Шапка, учасниці якого спеціалізуються на дизайні, потрапило до фіналу з фотографіями людини у поліетиленовому пакеті і протигазі. Мистецьке об’єднання Bluemoloko запропонувало на конкурс проект Ukrline – фотографії людей, доріг та архітектури, по яких пройшлися блакитним валиком з українським орнаментом. Троє  учасників групи Bluemoloko також займаються дизайном, архітектурою та фотографією.

Власне, ідея арт-гурту Bluemoloko належить художнику з Москви – Філіпу Пищику, який останнім часом мешкає у Києві. Згідно з умовами премії, він не мав права на офіційну участь у конкурсі. На його думку, образ молодого українського художника можна змалювати кількома словами: “Англійська мова, два десятки зарозумілих термінів (так вони тішать старечі душі кураторів), здатність пролазити без мила у солодкі щілини Contemporary Art. Замість смислу – концепція, замість таланту і досвіду – статус і послужний список”. Попри дошкульну критику на адресу кураторів і сучасного мистецтва, Філіп Пищик та його українські колеги успішно стали частиною того, що самі ж критикували.

Загалом багато робіт, які потрапили до фіналу, нагадують вдалі дизайнерські проекти. Наприклад, творчість українського автора Андрія Галашина із Коста-Ріки – це яскраві ефектні картинки у стилі графітника Бенксі. Робота Олексія Сая Сяйво заворожує масштабністю офісного мурашника. Художник працює в популярному напрямку Excel-Art, як і його відома американська попередниця Даніель Обер. Лаконічні і стрімкі літаки Майї Колесник, що нагадують обгортку радянського цукру-рафінаду, добре вписались би у просторий холл аеропорту чи шопінг-молу.

www.prize.pinchukartcentre.org
Жанна Кадирова, “Wrapper” (сталева конструкція, цемент, кахлі)

Проте серед фіналістів є попит і на “чисте мистецтво” – роботи Мирослава Вайди, який працює з інсталяціями та ленд-артом, або ж картини Артема Волокітіна. Багатьох його роботи збивають з пантелику, мовляв, невелике досягнення – сфотографувати підлітків на тлі радянського інтер’єру. Насправді перед глядачами не фотографії, а реалістичні полотна. На жаль, серед представлених робіт Волокітіна немає серії Килими, яка виконана у змішаній техніці і справляє неабияке враження на глядача. Втім, містичні плащаниці звичайних людей цілком можуть опинитися на загальній виставці молодих митців 17 жовтня, адже над остаточним відбором робіт з художниками ще працюватимуть галеристи.

Об’єднані невдачею

Після офіційного оголошення списку фіналістів почалося жваве обговорення в інтернет-спільноті, зокрема – на спеціальному блозі арт-центру Пінчука, адже саме активні користувачі мережі надсилали на конкурс свої художні проекти. Почавши з обурення і прокльонів на адресу експертного журі, учасники дискусії нарешті дійшли згоди в тому, що потреба в спільному мистецькому сайті та альтернативному конкурсі назріла давно. Іншими словами, претенденти захотіли нарешті побачити себе у дзеркалі – отримати більш детальні коментарі і пояснення з приводу того, яка переважала тематика, якими були критерії відбору робіт тощо.

Один з експертів журі Петро Дорошенко запевнив Новинар у тому, що процес обробки заявок приніс винятково позитивні результати: “Запевняю, ми ніяких негативних тенденцій не побачили. Було дуже багато цікавого живопису, фото, інсталяцій. Головне, що ми зібрали велику довідкову базу, бо до нас приїздить багато іноземних кураторів і тепер ми зможемо розповідати про наших молодих художників”. На думку Дорошенка, українські молоді автори не мають чітко окресленого провідного напрямку чи тематики, а з усього надіcланого на конкурс масиву творів, за словами арт-директора, можна зробити висновок, що молоде мистецтво розвивається у світовому контексті.

Не набагато більше конкретики до загальної картини додав і Олександр Соловйов, член журі: “Нас міг не влаштовувати художній образ автора, але з ним можна погоджуватися чи не погоджуватися. Було всього потроху, виділити якийсь мейнстрім неможливо. Зрозуміло, що ми бачили велику кількість аматорських робіт. Було багато внутрішніх віртуальних рефлексій, не пов’язаних з політичним життям. Тому аж такої вираженої коньюнктури ми не побачили”.

Дехто з учасників конкурсу написав офіційні звернення на адресу організаторів з проханням опублікувати усі роботи, які не пройшли у фінал. Інші митці почали об’єднуватися у стихійні групи для знайомства, обміну критикою, демонстрації своїх проектів і загалом для “випускання пари”. Так в одній із соціальних мереж утворилося кілька тематичних спільнот на кшталт 1101-20, або групи більш агресивного характеру під назвою Премія Пінчука: обман чи всезагальна деградація?

Знайшлося і цілком конструктивне вирішення проблеми. Архітектор і дизайнер з Києва Кирило Матяш запропонував невдоволеним художникам створити спеціальний сайт. “В жодному разі це не буде альтернативною оцінкою робіт. Очевидно, далася в знаки давня проблема інформаційного вакууму у сфері мистецтва. Можливо, створення такого ресурсу допоможе організовувати виставки  художникам, у яких зараз немає такої можливості. Це також може стати каталізатором для створення нових творчих груп”, – сподівається Матяш.

Тим часом двадцятка офіційно визнаних молодих митців має шанс до 17 жовтня підготувати цілковито нові роботи і приємно здивувати критично налаштовану публіку. Адже окрім ста тисяч гривень головної нагороди кожен фіналіст може поборотися за приз глядацьких симпатій на суму 10 000 грн.

Віра Балдинюк, Новинар