Вадим Перельман: «Не хочу псувати класику» | Коперніканський переворот

Колишній киянин, нині голлівудський режисер Вадим Перельман представив у Києві свою нову картину «Життя перед її очима»

Як не намагалися деякі представники української преси випросити у режисера стандартний комплімент на адресу Києва, Вадим Перельман залишився коректним і чесним: “Я вже не українець, але і не американець, бо маю канадське громадянство. Напевно, я все-таки режисер світу”. За словами Перельмана, йому довелося побувати в Києві разів зо п’ять з часу своєї еміграції у 1977 році. “Хоча сьогодні це зовсім інша країна і політично, і економічно, особливо тепер, – мені завжди приємно возз’єднатися  і отримати контакт з людьми, яких я тут залишив”, – говорить він.

Перша картина Перельмана Дім із піску і туману забезпечила великий кредит довіри режисеру з боку американських продюсерів і глядачів. Компанія Dreamworks на чолі зі Стівеном Спілбергом визнала Дім із піску, номінанта трьох Оскарів та володаря кількох престижних кінонагород, кращим фільмом в історії студії. Попри це Dreamworks відмовилася від участі у новому проекті Перельмана Життя перед її очима. Режисер зауважує, що цього разу він мав справу з надто складною історією, та й втиснутися в графік студії, мовляв, не так легко. “Спілбергу мій новий фільм сподобався. Принаймні, він так сказав. Ви ж знаєте, в Голлівуді нікому вірити не можна”, – жартує автор фільму.

Картина Життя перед її очима отримала неоднозначну оцінку критиків, основні закиди стосувалися надто заплутаного сюжету. Втім, Перельман до останнього намагався уникати спрощення і йшов за сюжетом однойменної книги американської письменниці Лори Казішке. На питання Новинаря, чому цього разу він не написав сценарій сам, як це було у попередньому фільмі, режисер відповів: “По-перше, не було часу. По-друге, я починав писати сценарій. Але це виявився надто важкий матеріал. Я емоційний письменник, я вмію писати про емоції людей. А тут переді мною був пазл. Все це треба було продумати, щоб усі зав’язки, знахідки спрацювали. Напевно, мені не вистачило таланту”. Забракло його і в написанні сценарію за твором Михайла Булгакова Майстер і Маргарита, як згадує Перельман. “Не хочу обсирати класику і перетворювати тонку сатиру на фарс”, – щиро зізнався він журналістам на прес-конференції.

Отож, перед глядачами – життя підлітків американської глибинки, типова школа з шафками для речей, жорстокими однолітками і проблемою дорослішання. За версією режисера, дорослішання – це, насамперед, відповідальність. І якщо спочатку здається, що пустоголові підлітки переймаються лише зовнішніми атрибутами дорослого життя, то наприкінці стрічки стає зрозуміло, що сімнадцятилітні дівчата готові до пожертви, до складного вибору. А доросле життя з налагодженим побутом й ідеальною родиною може виявитися пасткою.

Подруги Діана (Еван Рейчел Вуд) та Морін (Єва Амуррі) – дві протилежності. Смілива і рішуча Діана бавиться легкими наркотиками, плаває в чужому басейні та зав’язує стосунки з “поганим хлопцем”, від якого вагітніє і робить аборт. На ковдрі скрученої калачиком Діани проступає пляма крові – червона квітка, яка ще повернеться об’єднуючим лейтмотивом в кадрах фільму як символ нерозквітлого майбутнього. Набожна Морін мріє про гарного чоловіка і родинний затишок та не має особливих ілюзій щодо кар’єри за межами провінційного містечка. Подруги разом пройшли через заздрість, примирення, брехню заради дружби. Дівоче базікання в жіночому туалеті перериває стрілянина у шкільному коридорі. Неврівноважений підліток з автоматом в руках примушує дівчат зробити вибір – кого з них він має вбити?

Паралельна сюжетна лінія стрічки – майбутнє ідеальне життя сорокарічної Діани (Ума Турман),  яка нібито стала  викладачем історії мистецтва й одружена з перспективним науковцем-філософом, має гарненьку, але проблемну у вихованні доньку і страждає від нічних кошмарів. На питання Новинаря про найскладніші для розуміння моменти у фільмі Перельман зазначив: “Для розуміння стрічки потрібно знати лише одне – що реальність сконцентрована у сцені в туалеті, яку ми показуємо десь чотири рази. Решта – або пам’ять, або майбутнє. Я не хочу пояснювати весь фільм, якщо я це зроблю, глядач не отримає задоволення від розгадування. Фільм дуже складний, в тому смислі, що є загадкою. Ця стрічка значно абстрактніша, ніж мій перший фільм. Багато людей його просто не розуміють. Для когось навіть розгадка не важлива, вони просто отримують задоволення від картинки”.

Перельман розкошує в психологізмі, змушуючи Турман пройти крізь пекло комплексу жертви. “Я добре відчуваю жіночу психологію. Мені здавалося, що Ума Турман у своїй кар’єрі не мала змоги проявити глибину характерів”, – заявляє він. Крім того, переконаний режисер, Турман – одна з небагатьох зірок Голлівуду, під яких можна вибити бюджет і які можуть тримати на собі весь фільм. Серед таких акторок Перельман називає  Ніколь Кідман, Джоді Фостер і Джулію Робертс. У фільмі Життя перед її очима акторам справді важко дорікнути з приводу гри. Інша річ, що режисера зовсім не обходить постать убивці, довкола якого, за логікою, мав би будуватися сюжет подібного фільму. Ми не побачимо дослідження феномену масових шкільних розстрілів, які щороку вражають світ, не дізнаємося про справжню долю будь-кого з героїв. Світ у стрічці такий же химерний, як останній погляд потопельника з-під води, коли в ньому ще жевріє свідомість. Погляд на людей, які одночасно є ретроспекцією і майбутнім.

В Житті перед її очима символи виринають доволі ненав’язливо – двері, що випадково зачиняються, майже людським жестом відхиляють букет квітів, які лежать на підлозі, а криваве намисто героїні рветься в найбільш кульмінаційний момент. Коли подруги хочуть помиритися, юна Діана йде на дитячу хитрість і Морін говорить заповітне “пробач” першою. А гарненька донька  Діани-у-майбутньому захлинається шматочком їжі, злякавшись різкого жарту тата. Життя в уявленні Перельмана надзвичайно крихке і, як показує фільм, висить на тонкій волосинці взаємної відповідальності.

Колишній киянин, а нині відомий всьому світу режисер завдячує появі фільму на теренах України компанії Артхаустрафік, яка повірила у нього і забезпечила прокат картини та випуск DVD. У зв’язку зі світовою кризою та свідомим позиціонуванням некомерційності  фільму його касові збори у світі залишаються невисокими. Однак режисер переконаний в тому, що повернув кінематографу “серйозну” акторку  Уму Турман і по-новому відкрив ім’я Еван Рейчел Вуд, яку він обожнює ще з її п’ятнадцятирічного віку. Перельман щиро вважає, що вона стане наступною мегазіркою Голлівуду. Чи це справді так – глядач може вирішити, переглянувши психологічну драму Життя перед її очима.

Віра Балдинюк, Новинар