Таємниця слова Обами | Коперніканський переворот

Нового лідера США називають найбільш “гуманітарним” президентом за всю історію Штатів. Завдяки володінню словом і фаховій підтримці літераторів Барак Обама зумів закріпити за собою імідж прекрасного оратора і знавця літератури

Незадовго до інавгурації президента США світ облетіла фотографія Барака Обами, який тримає в руках книжку Нобелівського лауреата з літератури Дерека Волкота. Приблизно в той самий час стало відомо, що під час інавгурації Обами звучатиме поезія, спеціально написана для цієї визначної події. Газети миттєво відгукнулися на ці факти заголовками: Обама знаходить час для поезії, Поет і президент, Яким для Америки стане президент, що читає вірші? Сам Дерек Волкот відреагував на знімок політика з його книгою словами: “Якщо президент читає вірші, є надія. Адже поезія завжди намагається говорити правду”. А невдовзі у всесвітній мережі з’явився відеоролик, у якому Волкот декламує поему Сорок акрів, присвячену Обамі.

Bruce Jackson
Лауреат Нобелівської премії Дерек Волкот читає поезію з власної збірки віршів

Рядки поеми перегукуються з відомим американським висловом “сорок акрів і віслюк”, що приблизно відповідає українському вислову “обіцянка – цяцянка”. Після закінчення громадянської війни кожному звільненому рабу обіцяли виділити землю й віслюка. Частково землю чорношкірим роздали, але постановою президента Ендрю Джонсона її знову повернули білим. З тих пір вислів означає марні надії на обіцянки політиків. Волкот у піднесених тонах зобразив молодого чорношкірого орача, що працює на полі, а розорана земля чекає, коли її нарешті засіють.

Достатньо було кількох таких подій, висвітлених у пресі – і Барака Обаму почали вважати найбільш “гуманітарним” президентом Америки. Професорка Єльського університету, близька подруга Обами і поетка Елізабет Александер, у чиєму виконанні прозвучали вірші на інавгурації, зіграла важливу роль у формуванні іміджу Обами. В одній з літературних розмов вона охарактеризувала його як людину виняткової освіченості і пошани до слова: “З самого початку публічних виступів Обами було зрозуміло, що він  приділяє величезну увагу мові. Він розуміє, що мова – це посередник, завдяки якому ми спілкуємося. Його висловлювання завжди були незвично точними, обережними, вишуканими, але не заради красного слівця. Очевидно, він розуміє секрети, завдяки яким можна ефективно впливати на слухача”. В культурних колах навіть заговорили про можливий вплив Обами на розвиток поетичного мовлення в сучасній американській літературі.

Вдало підготовлені експромти

Елізабет Александер пояснює велику симпатію філологів, викладачів та просто любителів літератури до президента наступним чином: “Думаю, поетів приваблює той факт, що ми вперше маємо не просто гарного мовця, а й викладача, котрий значну частину свого життя присвячував складним міркуванням. Він також людина, яка любить поезію – згадаймо його фотосесію з книгою поезій Дерека Волкота. Буквально через кілька днів після закінчення виборів ця людина зробила унікальну річ – показала своїм вчинком, що поезія важлива. Він знайшов час для читання однієї з кращих поезій світу. Ми почули з його вуст рядки “Ми ті, на кого самі чекали”. Це рядок з відомої поезії Джун Джордан Південно-Африканським жінкам“.

www.elizabethalexander.net
Друг і соратниця Барака Обами, поетеса Елізабет Александер, авторка поеми “Хвалебна пісня дню”

Завдяки численним інтерв’ю та коментарям, які встигла роздати Александер за кілька місяців пресі, в американців поволі формувався образ президента, який цитує поезію, знається на літературі і використовує для спілкування з народом глибокий пласт американської культури. Це був справді важливий пост-виборчий крок для закріплення “правильності” вибору Америки, для підняття національного духу в часи кризи. Александер виступила незмінним коментатором слів президента, тлумачем його позиції та авторитетним фахівцем, до слів якого прислухалася вся країна. Виконавчий розпорядник інавгураційного комітету Емет Беліво зазначив, що присутність поезії має показати важливу роль мистецтва та літератури в об’єднанні нації. Справді, після прочитаної публічно Хвалебної пісні дню увага пересічних американців до поезії виросла у кілька разів, книжки Александер очолили список поетичних бестселерів в інтернет-крамницях, а в лютому очікується публікація оди окремою брошурою.

Поетка і дослідниця афро-американських студій була обрана Обамою для інавгураційної поетичної декламації недарма. По-перше, вона підтримує дружні стосунки з Обамою вже понад десять років, її брат був одним з радників Обами під час виборів. По-друге, сама Елізабет Александер має символічну біографію в контексті усієї президентської кампанії. Її батько був першим чорношкірим радником з цивільного права при президенті Ліндоні Джонсоні, і разом з батьками маленька Елізабет слухала знамениту промову Мартіна Лютера Кінга У мене є мрія.

Прикметно, що питання про “поета і владу” в американському суспільстві не особливо  дискутується. З часу інавгурації Джона Кеннеді, на якій уперше виступив з читанням віршів чотириразовий лауреат Пулітцерівської премії Роберт Фрост, участь літераторів у подібних заходах вважається проявом патріотизму, що для американської нації має беззаперечну цінність. Втім, колумністка видання Times Еріка Вагнер не пошкодувала слів для критики офіційної поезії Александер: “Хвалебна пісня дню абсолютно не надається для запам’ятовування, вона була нецікавою і відверто нудною”, – пише критик.

Компанія The Associated Press, зі свого боку, організувала проект Неофіційна поема з нагоди інавгурації нового президента США. Десять відомих американських поетів погодилися взяти участь у проекті, проте не кожен з них зумів написати бодай рядок. “Я голосував за Обаму. Але виріс за режиму Чаушеску. Ідея писати поеми людям при владі викликає в мені жах”, – каже американський поет румунського походження Андрей Кодреску. А для декого завдання стало приводом проявити креативність. Так, “цифровий” поет Крістофер Фанкхаусер створив три візуальні поезії на тему “Обама”, використовуючи різні варіанти слів, щоб висловити своє бачення сучасного американського світу. З набору літер виникають слова “Обама”, “маріхуана”, “макарони”, “бабусі”.

Гра у слова

Інавгураційна промова вважається найважливішим текстом в каденції кожного президента США і своєрідною програмою, яку народний обранець проголошує перед нацією. Це окремий жанр, який вже багато років досліджують фахівці-піарники, політологи, лінгвісти,  журналісти та історики. Кожна відома президентська промова має в основі яскраву фразу, яка увійшла в історію США. Обама встиг запам’ятатися рефреном Yes we can, використаним у передвиборчих перегонах. За версією американських науковців-лінгвістів Камелії Сулейман і Даніела О’Коннела, риторика Обами відрізняється від його чорношкірих попередників у політиці. На думку дослідників, Обама не звертається до традиційної поетики проповіді, як вважають пересічні глядачі, а оперує цілком сучасними прийомами публічного мовлення. На думку спеціалістів, Обама – представник нового покоління афро-американців у політиці (як, наприклад, Кондоліза Райс, яка також демонструє упевненість, холодний розрахунок і обмаль емоцій у своїх доповідях).

Освіта США передбачає низку предметів – публічне мовлення, дебати, класичну риторику, де за основу беруться кращі промови президентів, отців-засновників Америки та інших відомих політиків. Колишня громадянка України, а нині мешканка Штатів Каріна Сіліна з Коннектикуту, мати сина-шестикласника, розповідає Новинареві: “Порівнюючи із попередніми роками і школами, можу сказати, що в цей час щороку дійсно поглиблена увага звертається на публічне мовлення – в контексті Дня Мартіна Лютера Кінга (святкується кожного третього тижня у січні, цього року  – 19 січня). Перечитується його промова I have a dream, яка була написана і вже під час виступу доповнена в повноцінний спіч. Наголошується, що цей спіч не придатний для читання, його треба тільки слухати, бо сила його саме в паузах, в акцентах та інтонаціях. Багато людей, вчителі серед них, порівнюють Обаму із Кінгом, і одне із завдань в школі якраз було скласти порівняльну таблицю цих двох персоналій”.

За словами Сіліної, збіг інавгурації Обами та святкування Дня Кінга спонукав викладачів школи поставити перед учнями нове завдання – написати вірш на тему Новий дух патріотизму. “Я не можу сказати чітко, що саме мали на увазі вчителі, коли просили написати такий вірш. Щороку діти складали в день Мартіна Лютера Кінга якісь патріотичні опуси, в основному про рівність людей різних рас. Тепер, коли президентом стала чорношкіра людина, мабуть тема рівності рас втрачає актуальність, і треба придумати “новий дух” для патріотизму. Я тільки здогадуюся”, – коментує Новинареві ситуацію мати шестикласника. Складання публічних промов за зразками кращих політичних висловлювань підкреслює основи демократії США: кожний маленький американець може уявити себе в ролі президента країни. Вправляння у публічних промовах і дебатах стає також важливим етапом у майбутній соціальній ієрархії громадянина у суспільстві: ці навички стануть у пригоді і в адвокатській кар’єрі, і в  адміністративній, і в політичній.

Emmanuel Dunand/AFP/Getty Images
Джон Фавро – молодий і перспективний спічрайтер 44-го президента США

Інавгураційну промову самого Обами вважають вдалою, але не видатною. Втім, вона вже увійшла в історію США як зразок нового політичного дискурсу Америки. Цілком можливо, що нетипова для афро-американців стриманість, цілковита впевненість і контроль над ситуацією оприявнилися у промовах Обами не без впливу головного спічрайтера президента – білого 27-річного американця Джона Фавро. На основі рекомендацій істориків та колег-спічрайтерів, а також побажань самого Обами, Фавро зафіксував головні акценти у промові – відповідальність кожного за майбутнє країни, об’єднання заради подолання кризи тощо. В інтерв’ю журналу Esquire Джон Фавро зізнався, що з часів навчання у коледжі він став значно менше читати якісної літератури, що не може не відображатися у його текстах. Однак, судячи з переможних промов Обами у Філадельфії та біля стін Білого дому, а також із коментарів літераторів, публічним текстам президента брак літературної вишуканості найближчим часом не загрожує.

Віра Балдинюк, Новинар