Коперніканський переворот | Архів для 2009

Archive for

Видавництво «Кальварія» займається перекладами переважно завдяки грантам і підтримці європейських культурних фондів і рідко викидає на вітчизняний ринок ласі шматочки типу українського перекладу Іена Мак’юена, який вийшов якраз після вдалого кінопрокату «Спокути». Зате у цього видавництва є ціла низка інших зарубіжних авторів, про існування яких культурній людині знати необхідно. Цього року читачі можуть пересвідчитися, як же насправді можна писати легку, але змістовну прозу.

Продовжити читати…

Можна лише здогадуватися, у якому стані перебуває вітчизняна літературна критика, якщо автори вступають з нею у суперечку прямо на сторінках своїх творів. Хоча тут напевно справа не лише в критиці, а й у відсутності пристойних майданчиків, де подібним словесним пінг-понгом займатися більш доцільно. Молодий генератор текстів Артем Чех в одному з шести романів помістив свою улюблену критикесу в психіатричну лікарню. А от Наталка Сняданко обрала тактику розкиданих шпильок і всю свою неприязнь до критиканів висловлює через персонажів. У повісті «Комашина тарзанка» Сарона не терпить надмірних теоретизувань, які перетворюють художній текст на добриво для підживлення чиєїсь теорії. А жінка з «Уривків з ненаписаного сценарію» твердить, що українські критики нічого, крім літератури з великої літери, не читають. А якщо читають, то з відчуттям глибокої зневаги.

Продовжити читати…

Галина Пагутяк належить до тих літераторів, які не потребують особливих рекламних стратегій. За більш ніж двадцять років письменницької діяльності, результатом якої стали 12 книг, довкола авторки сформувалося постійне коло читачів, які добре знають її творчість і зберігають старі номери «Сучасності» з її текстами. Однак припускаю, що з’явилося чимало нових прихильників, які вперше познайомилися із творчістю Пагутяк завдяки роману «Слуга з Добромиля». Два роки тому ця книжка спровокувала захоплені відгуки критиків, адже в ній легко поєдналися авантюрний сюжет, готика, складні історичні реалії різних століть і глибока філософічність.

Продовжити читати…

Кілька останніх років звідусіль чується викликання життєдайного дощу, мовляв, чому мовчать наші публічні інтелектуали? Вони не мовчать, просто телебачення потребує зовсім інших персонажів, а в газетах інтелектуалів чує стабільно малий відсоток людей. Утім, розумне слово знаходить свого слухача за будь-яких обставин. Наприклад, друге видання есеїстики Юрія Андруховича «Диявол ховається в сирі» або четверте видання історика Наталі Яковенко «Нариси історії середньовічної та ранньомодерної України» свідчать про незмінну довіру читачів і попит на ці імена.

Продовжити читати…

Коли читаєш Януша Ґловацького, мимоволі починаєш сумніватися у тому, що чесність – це абсолютна чеснота. Книжка есеїв «З голови» – це гранично відверта розповідь про шлях бідного талановитого поляка до вершин світового бомонду. Драматург, сценарист який працював з величинами американського шоу-бізнесу, отримував безліч театральних нагород і був причетний до створення шедеврів кінематографу, Ґловацький підкорив серця тисяч людей по всьому світу. Однак йому завжди боліло, що американський успіх відвернув від нього своїх же земляків. Ґловацький навіть склав список правил емігранта, серед яких є такі пункти: «Якщо ти в біді, ніколи не зізнавайся в цьому землякам. Не дозволяй собі бути щирим із багатшими за тебе. Усміхайся, а помстишся пізніше. Вір у брехню про власний успіх».

Продовжити читати…

Якщо вам здавалося, що цього року усі полиці книгарень були завалені книжками Юрія Іздрика, то зорові відчуття вас не підвели. Письменник справді доповнив і перевидав збірник есе «Флешка 2 Gb», а також опублікував три старі романи під однією обкладинкою «3:1». Але не поспішайте підозрювати Іздрика у зискові, адже він дуже часто відпускає тексти жити своїм копілефтовим життям у мережі.

Так сталося з новою книжкою «Таке», уривки з якої автор спочатку виклав у своєму блозі, потім озвучив її аудіоверсію, а потім віддав у руки видавців. Цей збірник прози можна сприймати як виснажливий процес метаболізму слів. Не все в цьому процесі буде приємним читачеві, не всі слова розщепляться на смисли. Будьте готові до того, що деякі тексти «Такого», неначе груба клітковина, не засвояться, але виконають у вашому організмі певну очисну функцію.

Продовжити читати…

Російський письменник і філософ Юрій Мамлєєв очолив журі літературного конкурсу “Неформат”. Оцінювати тексти учасників йому допомагатимуть літкритик Лев Данилкін та шоу-діва Ксенія Собчак

11 листопада в Росії оголосили номінантів літературної премії Неформат. До так званого “довгого списку” претендентів на перемогу потрапили двоє авторів з України – Уляна Гамаюн з романом “Ключ від  полів” та Артем Явас з повістю “Дірка”. Обидва автори з Дніпропетровська. Журі конкурсу очолює 77-річний російський письменник, філософ Юрій Мамлєєв. До складу журі також входять Лев Данилкін, Ксенія Собчак та Андрій Орлов.

Юрій Мамлєєв – одна з найбільш неоднозначних постатей російської культури ХХ століття. Знаменитий роман Мамлєєва Шатуни перевидавався шість разів. Попри різку критику творів, які часто шокують і приголомшують читачів, Мамлєєва визнають ключовою фігурою метафізичного реалізму в російській літературі.  Віра Балдинюк розмовляла з письменником на тему “неформату” в літературі.

Продовжити читати…

Десять маленьких історій, у яких можна почути заповіт Сент-Екзюпері відповідати за тих, кого приручили і відлуння самотніх кроків Кафки. Його принцип перетворення добре прижився на побутовому ґрунті оповідань Малярчук, де для персонажів просто немає іншого логічного виходу із ситуації – лише розправити крила і полетіти геть від вокзальних пиріжків, безпритульних псів і реанімацій. «Раптові метелики» як прийом – чи не єдина можливість для авторки викрутити сюжетне кермо з примітивного любовного трикутника в бік літературності.

Продовжити читати…

Как-то раз моей маме пришлось записаться на консультацию к врачу. Конечно же, её послали на приём к невропатологу, потому что все болезни от нервов. Сначала он как ценитель женской красоты попросил пациентку раздеться до пояса. Полюбовавшись вволю неплохим видом, врач молча написал направление в один из кабинетов поликлиники. После несмелого стука мама открыла дверь и увидела двух огромных медсестёр, которые раскладывали на газетке свой обед.

«Женщина, что вы здесь ищете? – устало спросила одна из них. «Мне назначили процедуры», – ответила мама. Медсёстры переглянулись и прыснули от смеха. «Женщина, невропатолог упорно посылает к нам пациентов, но наш аппарат уже лет десять не работает! Он издевается над нами, или просто дурак?»

Продовжити читати…

У підлітковому віці я опинилася на вулицях Польщі з упаковками блакитних кальсонів із начосом і блоком цигарок «Клеопатра» на продаж. Ми, юні члени українського танцювального колективу, стояли під вишуканою бароковою ліпниною європейських балконів і пропонували перехожим свій товар –  потрійний одеколон, автомобільні дзеркальця заднього виду, лампочки і пшеничну горілку. Ми мандрували від міста до міста у червоному «Ікарусі», на вікнах якого розгойдувалися палки підсушеної “Московської” ковбаси, що залишала жирні сліди на склі. Це був дитячий пайок на тиждень, який ми взяли з собою з України. Я крадькома розглядала Краків і Варшаву, ховаючись за посмальцьованою фіранкою. Поляки дивилися на наш мандрівний автобус із ковбасними напівколами на склі і сміялися. Це був мій перший досвід культурної  ніяковості перед світом.

Продовжити читати…