Малевич і Пінчук: дві мистецькі премії однієї країни | Коперніканський переворот

У Центрі Сучасного Мистецтва, який офіційно припинить існування 21 грудня, відбулося нагородження премією імені Казимира Малевича. Переможницею стала Алевтина Кахідзе. На черзі – визначення кращих мистецьких проектів і нагородження премією, яку заснував Віктор Пінчук.

12 грудня у журналістів та художників з’явилася чи не остання нагода навідатися до Центру Сучасного Мистецтва – в одному із залів визначали лауреата мистецької премії імені Казимира Малевича . “Ідея премії виникла ще у 2003 році, однак лише тепер її вдалося втілити у життя”, – каже голова журі Єжи Онух,  директор Польського Інституту. Трійку фіналістів конкурсу склали Іван Базак, Лада Наконечна та Алевтина Кахідзе. Міжнародне журі шляхом таємного голосування обрало Алевтину Кахідзе, яка отримала грошову винагороду у розмірі 3000 євро та 5000 грн, а також можливість тримісячного перебування у резиденції Уяздовський Замок.

Кілька останніх років Алевтина Кахідзе присвятила проведенню перформансів – Тільки для чоловіків, або суджений-ряджений з’явись мені у дзеркалі, (Центр Сучасного Мистецтва при НаУКМА), Шопінґ, Транзит (Я-галерея), Нова українська мова (Галерея Карась). За словами художниці, після повернення у 2006 році з-закордону жодна київська галерея не хотіла мати справу з її роботами, ідеями, тому їй довелося зосередити увагу на інших формах мистецької діяльності – це, насамперед, робота над книгою Жданівка та організація культурологічного сайту http://kram.in.ua/, присвяченого критиці актуального мистецтва, організація круглих столів, кураторство та проведення лекцій. “Щиро кажучи, якщо в Україні надто довго і безперервно перебуваєш, це не дуже корисно для жодного художника”, – зізнається лауреатка.

На появу подібної премії очікували давно: в останні роки українське сучасне мистецтво потребувало не лише професійної критики, але й відзнак, заохочення і внутрішньої конкуренції. Премія імені Малевича – своєрідний прецедент, створений зусиллями міжнародних культурних інституцій. На відміну від поодиноких грантів, за якими полюють молоді художники для втілення проектів, дана мистецька премія виконуватиме іншу важливу функцію – популяризуватиме сучасне мистецтво в українському суспільстві та підвищуватиме його престиж, а також пропонуватиме критерії його оцінювання.

Прикметно, що у березні 2009 року очікуються результати альтернативної мистецької премії, фундатором якої став Віктор Пінчук. На сьогоднішній день на розгляд експертного журі PinchukArtCentre подано 358 заявок від молодих художників і практично щогодини їхня кількість збільшується. Особливістю цієї приватної премії є не лише значний призовий фонд, а й голосування громадськості, за результатами якого переможець отримає 10 000 грн.

Якщо премія імені Малевича вже сьогодні збурює інтерес, критику і дискусії довкола результатів голосування, то існування премії Пінчука забезпечить інтригу в арт-житті України, допоможе додати нові акценти мистецькому процесу. На питання Новинаря відповіли директор ЦСМ при НаУКМА Юлія Ваганова та лауреатка премії Казимира Малевича Алевтина Кахідзе.

– Премію, а разом з нею і всі нагороди та можливість стажування отримала Алевтина Кахідзе. Двоє інших фіналістів не отримали жодного заохочення. Особисто Ви як гадаєте, це достатньо справедливий принцип конкурсу? Так підкреслюється його значимість (“переможець отримує все”), чи це залежить більше від призового фонду?

Юлія Ваганова, директор ЦСМ при НаУКМА:

Кожний конкурс має свою структуру і правила, які визначаються ініціатором (засновником конкурсу) – у випадку премії Малевича це Польській Інститут. Якщо правила чітко прописані і від початку правил дотримуються і приймають всі сторони  – партнери, спонсори, учасники, журі – тоді я не бачу підстав говорити про справедливість чи “накручування” значимості. Нагорода, на мій погляд, має також свою логіку – грошова премія і резиденція. Можливо, за наявності більших фондів можна було б створити додаткові винагороди, але цього року маємо таку суму, яка не дозволяє розбивати премію на декілька частин. Я би радила також поставити ці питання до ініціатора премії. Адже я була в журі і прийняла правила, мої відповіді – лише моя інтерпретація.

– Мистецька премія ім. Казимира Малевича визначає не здобутки митця за останній рік (чи кілька), а за діяльність в цілому. Так як вікове обмеження на участь – 40 років, то чи будуть в однакових умовах, наприклад, двадцятирічні художники, які зробили два-три гучні цікаві проекти, і майже сорокарічні, за плечима яких – досвід і десятки персональних виставок? Чи обговорювалися ці питання в журі?

Ми не обговорювали ці питання. Журі не збиралося на обговорення. Голосування було таємним. Наскільки я знаю аргументи Юрія Онуха, до журі були запрошені представники мистецьких інституцій, які давно працюють у сфері сучасного мистецтва і чия думка є професійною. Звичайно, що такі художники не в однакових умовах, але і премія не за “кращий проект року” чи “приз глядацьких симпатій”. Премія “за досягнення” – отже, за розвиток, послідовність  і важку роботу художника. Звичайно, художник, що працює лише рік, напевно, має менше шансів, але для нього така премія є стимулом.

– Чи не вважаєте Ви, що було би доцільно перед врученням премії якось проілюструвати досягнення фіналістів – відеоролики чи фото з їхніх найцікавіших виставок (особливо це стосується переможця)? Так би мовити, нагадати публіці і показати, за що, власне, номінувалися автори. Скажімо, у доробку Кахідзе левова частка виставок проходила в інших країнах світу. До речі, чи Ви будете членом журі наступного разу (тобто чи змінюватиметься склад журі взагалі)?

Під час церемонії була презентація, де демонструвалися роботи фіналістів (транслювалося з проектора на одну із стін в коридорі). Звичайно, виставка фіналістів була б цікавою, але фіналісти були визначені за 10 днів до визначення переможця, а переможець в день нагороди, отже виставку зробити було б складно.

Положення про конкурс, а саме щодо ротації журі, варто спитати Польський Інститут. Як на мене зміна журі, або часткова ротація є абсолютно цивілізованою і прийнятою стратегією більшості міжнародних конкурсів.

– Які б проекти Кахідзе Ви особисто відзначили як такі, що найбільше відображають творчу суть художниці? Які проекти Вам імпонували найбільше?

Я бачила лише проекти, презентовані в Україні. І мені важко визначити найцікавіший проект. Мені подобається її робота Очі мого чоловіка як у Жанни Самарі, дуже подобається перформанс Тільки для чоловіків, або суджений-ряджений з’явись мені у дзеркалі. Ще відео Я можу бути дівчиною з блакитним очима, ця робота, наскільки я знаю, не експонувалася в Україні.

– Троє фіналістів були висунуті не українськими інституціями. Пан Єжи Онух також зауважив це під час нагородження. На Вашу думку, чому так сталося?

Це сталося через слабку інституційну підтримку в Україні з одного боку, а також через нерозвиненість як арт-критики, так і арт-ринку – з іншого. Місцевим інституціям, на мій погляд, досить важко визначити критерії, за якими вони мали б оцінювати художника. Важко звинувачувати тут самі інституції, адже випрацювання таких критеріїв – це досить комплексна справа. Один з елементів – це професійна критика, яка з’являється завдяки професійній освіті, а також практиці. Отже, коли мало проектів – не маєш, що оцінювати. Відсутність великої кількості проектів….. ну це стара і довга розмова  –  і фонди, і державна підтримка, і мінкульт, і Союз художників, і Академія мистецтв, і приватизація певних мистецьких сфер.

Деякі інституції не дуже старалися, прописуючи свої тексти-підтримки для художників. Можливо, варто якось заохочувати самі інституції, аби вони відчували відповідальність і отримували “бонуси”, якщо художник, висунутий ними на премію, переможе.

– Хто від України у 2010 році (крім Open Ukraine) буде співзасновником премії, якщо ЦСМ припиняє своє існування?

Важко сказати, можливо, коло партнерів розшириться. Співзасновником премії є Фундація ЦСМ, яка працювала над деякими освітніми проектами разом і з ЦСМ. Це різні юридичні особи. Фундація поки не закривається, бо має інших засновників.

– Якщо не секрет, чим займатиметеся після закриття ЦСМу, над якими проектами плануєте працювати?

Є пара освітніх проектів, які ЦСМ розпочав і відповідальність за котрі, напевно, візьме на себе Фундація ЦСМ. Отже, ми закінчуватимемо ці проекти. Спрогнозувати, чи може сьогодні існувати недержавна інституція, яка займатиметься освітніми проектами, аналітикою, консультаціями у сфері сучасного мистецтва і культури поки що дуже важко. Щодо моїх планів, то сподіваюся, я матиму трохи часу, аби спробувати віднайти механізм і стратегії для роботи такої інституції. Можливо, це вдасться, а, можливо, я програю, але я готова спробувати. В будь-якому випадку, сьогодні у сфері культури і мистецтва не має аж так багато інституцій/пропозицій – маємо самі створювати інституції і пропозиції для професіоналів.

I can be a girl with blue eyes - кадри з відео Алевтини Кахідзе

Кадри з відео Кахідзе
“Я можу бути дівчиною з блакитними очима”

– Для пересічного українця сума премії видається дуже значимою. Ви як художниця як її оцінюєте? Вже маєте конкретний проект, яким будете займатися під час резиденції?

Алевтина Кахідзе, лауреат премії імені Казимира Малевича:

Грошова винагорода, яка видається художнику на руки – це менша сума, ніж грант на перебування в Польщі в цілому, сума, яка дивує людей. Три тисячі євро і п’ять тсяч гривень переможець може витратити як йому захочеться,  решта суми на руки не видається. А продукт резиденції зможуть побачити як поляки, так і українці. Я ще не сідала за стіл з розрахунками і планами. У мене ще не було часу обдумати перебування в Замку Уяздовському.

– Чи будете Ви подаватися на премію Пінчука?

Ні. Справа в тому, що премія PinchukArtCentre розглядає конкретні твори автора. Премія Малевича розглядає творчість та індивідуальність художника в цілому, у розвитку, як були пов’язані між собою його проекти, наскільки вони були логічними. Ідея премії Пінчука – знайомство публіки з новими іменами, а результат – виставка творів. Це саме те місце, яке відвідує така значна кількість людей. Мені особисто було би складно виставити якусь одну свою роботу. Можна, звісно, але для мене в цьому була би складність.

– Чи відписав Вам хоч один олігарх, якому Ви адресували свої листи (у проекті Листи олігархам)?

Я отримала із прес-служби відповідь, що мої листи до них надійшли. Мене це порадувало, бо виглядало це доволі професійно. Я витратила дуже багато часу, щоб знайти правильний шлях, щоб мої звернення таки дійшли до них, а не загубилися десь на півдорозі. Мені не телефонували, нічого не говорили про реакцію. Не так багато часу минуло, я не знаю, чи можу я сказати, що проект остаточно завершено.

– Після отримання премії не виникло ідеї підготувати лекцію, як Ви робили в Я-Галереї, про свої погляди на сучасне мистецтво?

Планів ще не було, але я заходила в інтернет, і те, що я там зустрічала – звісно, вимагає уточнень. Але це природно. Український художник абсолютно не вписаний в реальність. Сучасне українське суспільство їх не знає – як вони виглядають, чи є вони взагалі. Зрозуміло, що якщо ніколи не писали про інсталяції, проекти, то все це не може саме по собі з’явитися у свідомості людей. Найчастіше запитують, чи можу я взагалі малювати, якщо мені дали таку премію. Не дивлячись на те, що малювати я вмію і отримувала класичну освіту, я вважаю, що не зобов’язана говорити чи демонструвати це.

– Тобто Вас ставлять в такі умови, що мусите виправдовуватися, чому займаєте сучасним мистецтвом, а не малюєте класичні портрети?

Це в кращому випадку. В гіршому – кажуть, що я не вмію малювати, і тому вдаюся до інших медіа, де немає місця малюнку і живопису.

Віра Балдинюк, Новинар