Ярмарок сучасного мистецтва Frieze Art Fair у Лондоні – спеціальний репортаж Новинаря | Коперніканський переворот

У Лондоні відбувся один із найбільш авторитетних оглядів світового сучасного мистецтва.

Щороку у Лондоні збираються кращі галереї світу для участі у найбільшому ярмарку сучасного мистецтва Великої Британії – Frieze Art Fair. Графік роботи мистецького огляду розписаний на кілька років наперед і лондонці точно знають, що кожного жовтня у Ріджинт Парку на них чекають найскандальніші і найдорожчі, найцікавіші роботи сучасних художників, майстрів перформансу, фотографів та дизайнерів.

На цьогорічному Frieze Art Fair, що тривав з 16 по 19 жовтня, були представлені роботи понад 1000 провідних митців світу зі 150 галерей. Ярмарок у Лондоні – захід, відкритий для відвідувачів, які заздалегідь подбали про квиток вартістю 20 фунтів. За ці гроші на Frieze можна взяти участь у проектах, майстернях для молодих художників, круглих столах з відомими арт-критиками та культурологами, подивитися експериментальні фільми і стати свідком угод, підписаних галеристами і покупцями. Лондонський ярмарок – не виставка досягнень, а справді діловий центр світового мистецтва і серед покупців – постаті, знайомі всім зі світської хроніки The Guardian і Telegraph, відомі політики та зірки шоу-бізнесу.

Дизайн цьогорічного ярмарку Frieze розробила пара архітекторів – Адам Карузо і Пітер Ст. Джон, які ідеально вписали велетенську, але візуально легку конструкцію у зелену зону Лондона. Під білосніжними навісами всередині приміщень цілком природно почувалися паркові дерева, листя з яких опадало прямо на столики кураторів. На окремій території розмістилися полиці з новинками арт-видавництв, в тому числі свіжий номер журналу Frieze та щорічна книга Frieze Art Fair Yearbook з інтерв’ю, оглядами та аналітикою про останні тенденції у мистецтві.

Найбільші музеї світу також зацікавлені у придбанні арт-об’єктів, що виставляються на Frieze Art Fair. Так цього року лондонська галерея Tate делегувала експертів для відбору найцікавіших робіт ярмарку. В результаті відбору твори шести митців з Лондона, Нью-Йорка, Відня, Гамбурга потрапили до колекції Tate як подарунок від благодійного Фонду ярмарку. Вартість стенду учасників Frieze Art Fair коливається від  5,000  до 28,000 фунтів залежно від площі.  Цього року українських галерей на Frieze Art Fair не було, але роботи кількох українських авторів виставлялися від Росії. Так галерея Regina (Москва) займалася промоцією та продажем арт-об’єктів, картин і фотографій Жанни Кадирової,  Стаса Волязловського, Олега Голосія, Сергія Браткова.

Ходовий товар

Особливу увагу учасників привернув проект американського митця, що працює під іменем  Norma Jeane (справжнє ім’я Мерилін Монро). Узявши за основу цитату з Фрідріха Ніцше, автор пропонує учасникам “перебороти себе”: у павільйоні встановлено три прозорі герметичні камери, де охочі можуть викурити цигарку. Смисл проекту – показати, наскільки змінилося сприйняття куріння з часу, коли пригощання цигаркою було частиною соціалізації. Сьогодні куріння – антисоціальний акт. Відвідувачі, які наважилися отримати приватне задоволення на очах публіки, почувають дискомфорт. Скляні стіни проекту підкреслюють, що приватність і насолода завжди під контролем суспільства.

Проект Норми Джин

Фото автора
Курці у прозорих кабінах намагаються отримати задоволення

Не меншу популярність глядачів отримала робота Давида ЛаШапеля  Декаданс – гігантські фотографії на картонній основі, що створюють ефект двовимірності, на яких зображено вакханалію гламуру, спарювання золотих свиней на тлі дорогих машин. Фотографії Нобуйоші Аракі Бандаж також шокували публіку жорстокими сексуальними сценами. Свиня з татуюваннями та крісло з вух, танцюючі скелети у віночках і квіти з пластикових кришечок вразили гостей ярмарку значно менше: до таких об’єктів на ярмарку – чисто практичний інтерес, адже тут скуповують саме такі новинки дизайнерських фантазій.

Декаданс

Фото автора
Давид ЛаШапель зафіксував кінець гламуру

Слід зазначити, що фінансова криза вплинула і на арт-ринок, щоправда, доволі специфічним чином. Як вважають західні експерти, кількість покупців найдорожчих лотів залишатиметься стабільною незалежно від кризи, а от кількість бажаючих придбати роботи вартістю менше 1 млн фунтів найближчим часом відчутно скоротиться. З 2006 року організатори ярмарку тримають загальну цифру продажів на Frieze у секреті, однак британська преса пише про ймовірну суму витрачених на ярмарку коштів – 200 млн фунтів.

Миру – мир

Ще однією помітною подією ярмарку стала лекція Йоко Оно, вдови Джона Леннона, яка з 1960-х років займається мистецтвом перформансу, експериментальною музикою, живописом і режисурою. 17 жовтня в одному з павільйонів ярмарку Frieze розтягнулася довга черга з журналістів, бітломанів, критиків і людей, які цікавляться мистецтвом перформансу.

Йоко Оно

Фото автора
За допомогою ліхтарика Йоко Оно каже публіці – “Я люблю тебе”

Зустріч почалася несподівано: Йоко Оно урочисто розбила кувалдою величезний глиняний глек. Попри довгі роки життя в Америці, вона розмовляє англійською з відчутним акцентом і важко добирає слова. Модератору зустрічі щоразу доводилося пояснювати Йоко свої запитання. Глядачі побачили документальну стрічку про останні інтерактивні проекти Оно – Шляхи світла (Passages for Light) та  Башта миру (Imagine Peace Tower) і почули її власні коментарі з цього приводу. Як і двадцять років тому, Йоко Оно вдало використовує ім’я Леннона для своїх проектів, продовжуючи розвивати головне послання їхньої спільної діяльності – “За мир у всьому світі”.

Ідея проекту Шляхи світла полягає в тому, що кожний учасник отримує маленького ліхтарика, за допомогою якого сигналами повідомляє рідним про свою любов. У різних містах Оно зібрала тисячі людей, створюючи таким чином полотно “світлячків”, які надсилають світові сигнал “Я люблю тебе”. Для авторки важливо, що це – не одноразова акція, а довготривалий проект, що підтримується учасниками по всій планеті. Ідея та засоби акції абсолютно прості, сказати б – примітивні, і це дратує багатьох критиків. “Ви дарма називаєте себе інтелектуалкою. І Чому би Вам не зняти окуляри, коли спілкуєтеся з нами, якщо так багато говорите про контакт?”, – запитав один з них на зустрічі. Втім, порушити рівновагу усміхненої Оно, здається, не вдасться нікому.

“Сьогодні я шкодую, що не так часто говорила Джонні слова любові. Він ображався, що присвятив мені багато пісень, а я йому – жодної. Уявіть, як важко було говорити мені про свою любов людині, яку обожнювали мільйони. Тепер, увімкнувши ліхтарика, ви можете робити це де і коли завгодно. Я вірю в силу слова, а ще більше вірю в колективну дію”, – пояснила Йоко Оно.

Башта миру – проект, задуманий Оно разом з Ленноном у середині 1960-х і реалізований у 2007 році, який триває і дотепер. Мисткиня поклала 500 000 записок з бажаннями людей у капсулу, над якою загорівся велетенський стовп світла. Для втілення проекту Оно обрала острів Відей (Ісландія), адже він з екологічного погляду найбільш благополучний. У проекті взяли участь Шон Леннон, Рінго Старр, Олівія Харрісон (вдова Джорджа Харрісона) та її син Дхані. Тепер, за планами японської художниці, щороку з 9 жовтня до 8 грудня (дати народження і смерті Леннона) Башта миру освітлюватиме небо над Ісландією.

imagine peace tower

Так виглядає Башта миру вночі

“Мистецтво – це сила, яка діє незалежно від політики. Митець не лише осмислює світ, він приводить в дію потужну силу. Я надаю перевагу дрібним проектам, які працюють для маленьких груп людей. Те, що вони набувають всесвітнього поширення – для мене просто радість. Але цим поширенням і промоцією займаюся вже не я”, – каже Йоко Оно.

До речі, у Ліверпулі до 30 листопада триватиме мистецька бієнале Liverpool Biennial, на якій також представлено проект Йоко Оно Ліверпульські небесні драбини. Небо для мисткині – головний простір, з яким вона працює від початку творчої кар’єри. Драбина – найпростіший засіб дістатися до небес. Наприкінці 1960-х років Оно замислила так званий Небесний проект, у якому люди повинні були одягнути найкращі капелюхи, прихопити з собою розкладні драбини, залізти на них і фотографувати одне одного. В даному ж випадку інсталяція не вимагає участі людей (окрім того, що драбини для інсталяції позичили самі мешканці Ліверпуля).

Дерев’яні, алюмінієві і скляні сходинки розміщені у дворі зруйнованого готичного собору Святого Луки і втілюють метафору особистого поступу, прямування думок і бажань у вищі сфери. Інсталяція перегукується з відомим сюжетом іконографії – драбиною Святого Іоанна Клімакоса (Ліствичника), що  зображає грішників, які намагаються видряпатися до Раю. В художній інтерпретації Йоко Оно звичайна драбина може стати небесною, тобто втіленням шляху до подолання земного.

Наприкінці зустрічі Йоко Оно попросила учасників розмови узяти з собою шматочок розбитого на початку лекції глека і зберігати його наступні десять років – до моменту, коли вона організує наступну акцію, на якій люди зберуть усі глиняні уламки і наново склеять глечика. Скидається на те, що такий проект 75-річна Йоко таки втілить у життя – усі її попередні проекти, розтягнені упродовж десятиліть, дотепер завжди реалізовувалися.

Віра Балдинюк, Лондон – Київ